Как будет слово потрогать на украинском языке?

Потрогать из русского от украинского языка будет Помацати

Помацати, позначати.

 Ми часто говоримо слова: спілкування, спілкуватися. А що це означає, якщо вдуматися? Поняття «спілкування» в психології уживається найчастіше стосовно міжособових контактів. Заглянемо в словник: Спілкування — це взаємодія два або декількох чоловік, які обмінюються інформацією або ж взаємодіють в практичній діяльності. Відомий філософ Л. Фейєрбах визначав значення спілкування таким чином: «Спілкування ушляхетнює і прославляє, в товаристві чоловік мимоволі, без жодного удавання тримає себе інакше, ніж наодинці». Мені здається, що спілкування — це не тільки взаємини, контакт між людьми, які пізнають один одного, обмінюються інформацією і переживаннями з метою взаєморозуміння і взаєморегулювання поведінки, але це і головна умова б існування і розвитку людей. Багато знаменитих людей говорять із цього приводу наступне: «Чим більш різноманітно і гармонійно розвинена людина, тим більше готова вона до щастя. Для нього мир багатий, захоплюючий, а головне — добрий і відкритий. Він схожий на будинок друзів: що хочеш — візьми, що цінуєш — віддай. А для людини вузької, обмеженої мир — як величезне місто в абсолютно незнайомій країні. Всі вулиці відкриті, а йти по ним страшно, бо невідомо, куди ведуть. І запитати когось — не знаєш мови… Гармонійній людині легко в спілкуванні: йому не треба шукати теми для розмови. А спілкування — це наше, якщо так можна виразитися, соціальне дихання» 

Широко відомо, що літописання становило собою одну з найяскравіших ланок літературного набутку нашого народу. Жодна інша європейська країна /за винятком Візантії/ не мала такої блискучої історіографічної спадщини, репрезентованої цілою плеядою визначних імен. І серед них Нестору належить чільне місце.

У нашій уяві образ літописця здебільшого вимальовується у вигляді мудрого старця — сивоволосого, з опасистою бородою,— що в тиші келії, відгородженої від життя монастирським муром, «добро і зло сприймаючи байдуже», складає беззастережний і вільний від емоцій «ізвіт нащадкам». Та Нестор аж ніяк не пасує до такого еталона. Він не був спокійним та байдужим гачем того, що відбувалося довкола нього. Бути ченцем за середньовіччя зовсім не означало відгородитися від світу. Київські монахи брали активну участь у тогочасному житті. Вони засновували бібліотеки, навчальні заклади, шпиталі та інші структури, націлені на забезпечення тих чи інших суспільних потреб, насамперед, у сфері духовного життя.

Отже, «Повість временних літ» — зовсім не холодний «ізвіт» наступним поколінням, а твір письменника з гострим темпераментом та емоційним обдаруванням. Це літописне зведення, написане майже десять століть тому, для нас — глибока, незапам’ятна старовина, але для громадян Київської Русі то була книга про сучасність і сучасників /М Брайчевський/.

Объяснение: