Знайти спільнокореневе слово до слова лагідний

Справжній друг завжди пізнається в біді. На уроці читання ми читали одну, дуже повчальну байку про товаришів. Ось вона:

Йшли якось двоє товаришів з одного села у інше. Та дорога прокладалася через густий та повний небезпеки ліс. Перший товариш каже:

- Хоч і звірі у лісі сильні і зможуть напасти, та нас же ж двоє, здолаємо усіх!

І вони пішли. Ось довго вони йшли та помітили ведмедя. Один з товаришів злякався і заліз високо-високо на дерево, бо знав що ведмідь високо не полізе. А інший товариш помітив тварину пізно і зрозумів що не встигне залізти на дерево як його друг. І він ліг на землю і не дихав бо знав що ведмеді не чіпають мертвих. Бурмило підійшов до  нього та обнюхав, чує, не дихає значит мертвий і пішов собі лісом далі. Як другий товариш спустився і спитав :

- Ну що тобі сказав цей бурмило?

- Сказав щоб я не ходив до лісу з такими товаришами як ти - і він пішов сам по собі далі.

  Коломийська земля. 1926 р.” В селі Криворівні, перед  жителями
якої  Франко виступив зі своєю пристрасною поезією в 1912 р., було
встановлено  гранітну плиту з написом: “В честь  Іванові  Франкові
Гуцульщина.  1916-1926”. Польські шовіністи в 1928  р.  намагалися
знищити  її,  але пам’ятку жителі переховали, і  з  1953  р.  вона
знаходиться  у  відкритому в селі літературно-меморіальному  музеї
Івана Франка1.
     На Личаківському кладовищі у Львові, де поховано письменника,
у  травні  1933  р.  було  урочисто  відкрито  пам’ятник  великому
Каменяреві,  споруджений за ініціативою  та  на  кошти  робітничо-
селянських мас і трудової інтелігенції Західної України.  Бронзова
композиція   надмогильного  пам’ятника  виготовлена  за   проектом
скульптора С. Литвиненка в майстерні Л. Тировича у Львові2.
     Недалеко від Коломиї, в селі Слободі, зберігся один з  перших
портретних  пам’ятників  Івану Франку, встановлений  1936  року  з
ініціативи письменника і етнографа Станіслава Вінценза,  який  був
близько  знайомий  з  автором “Вічного революціонера”.  Виготовили
пам’ятник  народні  умільці селяни-каменотеси Василь  Остап’юк  зі
Слободи  та  Іван  Кузьменко  з Печеніжина.  На  мармуровій  плиті
висічено  напис:  “Вірую в силу духа. Пам’яті Івана  Франка,  сина
цієї землі” не всім людям встановлюють памятники а тільки найкрашим з найкрашіх