Наша матуся – найкраща господиня. вона тримає наш дім у бездоганному порядку й дуже смачно готує. ми з сестрою інколи їй ємо, але керує процесом приготування завжди мати. але якось ми вирішили здивувати нашу неньку й приготувати власноруч її фірмову страву – млинці з сиром. напередодні ми як швидко й вправно готує мати. тож ми були впевнені, що це не така вже й важка наука. на практиці все виявилося інакше. просіявши борошно, ми взялися замішувати тісто. передовсім ми ретельно просіяли борошно та уважно перечитали рецепт. згідно із ним треба було перемішати борошно з яєчним білком, кефіром та цукром. яка тонка, виявляється, робота відмірювання точної ваги інгредієнтів! нам весь час доводилося додавати то кефіру, то борошна для необхідної консистенції. але ж у матері цей етап займав, мабуть, кілька хвилин. врешті-решт нам вдалося підготувати тісто і ми почали випікання. невеличкими порціями ми наливали тісто на пательню, яку ми попередньо змастили олією. щоб тонко й рівномірно розлити рідину на пательню млинців, що й соромно подавати. але трохи набивши руку, ми випекли гору млинчиків. найлегше залишилося на останок. ми підсолодили сир та загорнули його у млинці. подавали ми їх на святковій тарелі з медом та варенням. мати була в захваті від нашої витівки. але вона й досі не знає, скільки яєчок ми розбили марно, яких зусиль нам коштувало прибрати кухню після наших кулінарних експериментів! де тут діеприслівникові звороти

1)Просіявши борошно;
2)але трохи набивши руку.

1. Речення двусклалдне, просте(ускоад. однорідними присудками), поширене.
тумани(що?) підмет
в'ються, пливуть, линуть (що роблять?) присудки.
над землею (де?) обставина
в простори (куди?) обставина
на човнах (на чому?) додаток
білих (яких?) означення
2. Речення двусклалее, просте(ускладнене однорідними підметами), поширене.
ниви, луги, праліси, гори (що?) підмети
втонули (що зробили?) присудок
в промінні (в чому?) додаток
місячнім (якому?) означення
як в морі (як де?/я к в чому?) обставина
темні (які?) означення

Якщо подорожувати рідною Україною, уважно подивившись на карту, що впаде у твої очі — це безліч назв сіл, містечок, міст. Скільки їх багато! І у кожного своя історія, а багато з них залишили про себе пам’ять і стали нашими національними святинями. Є такі святині і у твоєму місті. Ужгородці мають чим гордитися: уже в XII ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ!

Рушимо в мандрівку вулицями древнього Ужгорода і розпочнемо її від першопочатків міста — старовинного Ужгородського замку. Середньовічна хроніка Антоніна під назвою «Діяння угорців» відносить заснування ужгородської фортеці до IX ст., точніше — до 895 р., коли древні угри, керовані своїми вождями — Алмошом і його сином Арпадом, зруйнували одне із останніх слов’янських городищ з військовим укріпленням — град легендарного графа капітана Лаборця. З утворенням Угорської держави у кінці X ст. — поч. XI ст. тут будується замок як адміністративний та торговельний центр комітата Унг (центр Ужанської жупи). 
А тепер повернемося з епохи легендарної в епоху історичну, реальну та пройдемося усередину цих загадкових мурів, щоб познайомитися з ужгородською твердинею ближче. На подвір’ї замку нас чекають дві чудові залізні скульптури персонажів грецької міфології: постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла, який убиває лернейську гідру, покровителя мандрівників, торговців, провідника душ померлих — Гермеса (у формі сидячого молодого юнака), бронзова скульптура могутнього хижого птаха — Турула (від тюрського слова тогрул, турул — сокіл) — міфічного птаха древніх угрів, культ якого відомий зі скіфських часів. Посередині замкового подвір’я привертають увагу руїни першої ужгородської церкви (храму святого Юрія, який згадується писемними джерелами під 1248 роком), яка знаменита не тільки як родове місце поховання Другетів, а й укладення у її стінах 24 квітня 1646 р. Ужгородської церковної унії. 
Замковій церкві, на жаль, не судилося дожити до наших днів. У 1728 р. її спопелила пожежа. Нині про церкву нагадує лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта.ю що поросла чагарником. Якщо перейдемо замкову браму, перше, що впаде у вічі — це постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла. Лита залізна скульптура, виготовлена у 1824 р. в Ужгороді, зображує перемогу сина Зевса й Алкмени над багатоголовою водяною змією — лернейською гідрою, яка була настільки отруйною, що гинули навіть від одного її подиху. Геракл знищив страховище, це був його другий з дванадцяти подвигів (перший його подвиг — це задушення неуязвимого немейського лева (Арголіда), з того часу він носив шкуру лева). Неподалік від Геракла нас чекає ще один персонаж грецької міфології — покровитель мандрівників, торговців, провідник душ померлих — Гермес. Його залізна скульптура, у формі сидячого молодого юнака, вилита на колись залізоливарному заводі біля Мукачева. 
Про загадкові місця та стіни фортеці на замковій горі з’явилися різні здогадки, домисли, легенди. Зокрема, легенду про страту близько 1730 року ужгородської чаклунки, жінку Юрія Сюча, Марію Рушковську чи романтичну легенду про Білу діву, доньку власника замку капітана Другета, яка видала усі таємниці замку закоханому польському воєводі, за що батько наказав її замурувати живою в стіну фортеці, це сталося близько 1653 1658 рр. 
У XVI — XVII ст. невід’ємною частиною історії Ужгородської фортеці є короткі, але жорстокі штурми, тривалі та виснажливі облоги, коли наш край був ареною жорстокої боротьби між протестантськими князями Трансільванії та католицькими правителями Габсбурзькоїімперії. У кінці XVII — поч. XVIII ст. Ужгородський замок перетворився із звичайного провінційного укріплення у помпезний графський осідок, великосвітський центр культурного та політичного життя Закарпатського краю. І пов’язано це було із діяльністю володарів замку графів Міклоша Берчені та його жінки-красуні графині Крістіни Чакі. Врешті решт Ужгородський замок був гніздом магнатської сім’ї Другетів, який належав їй 360 років. До поділу Речі Посполитої замок служив в якості австрійського прикордонного укріплення, місцем дислокації військового гарнізону, а 2 травня 1776 року імператриця Австрійської імперії Марія — Терезія передала Мукачівській греко-католицькій єпархії. З того часу у стінах Замкової гори вирував вогнищем освіти та науки. Тут розмістили духовну семінарію (проіснувала до літа 1945 року), тривалий час діяло видавництво і друкарня «Уніо» (1902 — 1938рр.). Замкова гора стала одним із центрів закарпатської української науки, літератури й культури. 
З 1947 року у стінах фортеці Замкової гори розмістився краєзнавчий музей.