Зі словами значно, багато, куди, ще, трохи вживаються у мовленні а.проста форма найвищого ступеня порівняння б.проста форма вищого ступеня порівняння прислівника в.складена форма вищого ступеня порівняння г.складена форма найвищого ступеня порівняння

     Відповідь: Б.
 
     Р.S.: прислівники простої форми вищого ступеня, наприклад, сильніше, швидше, нижче, можуть підсилюватися словами значно, багато, куди, ще Наприклад: ще сильніше, куди швидше, трохи нижче. 

"Мова"запахів - найдавніша, мабуть, з усіх "мов", адже нею й досі користуються тварини, які раніше за інших з'явилися на Землі. Пахучими речовинами помічають свої дороги мурахи. Бджоли-розвідниці, знайшовши їжу, просочують своїм запахом повітря й навколишні предмети, щоб робочі бджоли могли швидко й безпомилково знайти дорогу до годівниці.У джмеля головне призначення пахучих залоз - подати звістку про себе джмелихам. Величезне значення має запах для зустрічі самців і самок багатьох метеликів, комах, павуків.У ссавців пахучі залози бувають на різних частинах тіла. Антилопи позначають сучки дерев і кущів, розміщених на межі їхньої ділянки, виділенням передочної залози. Ведмеді залишають слід на деревах і камінні кігтями і спиною, у кішок і собак для цієї мети слугує сеча.Мова запахів дуже важлива для багатьох тварин-мисливців. Собака та його родичі знаходять здобич головно завдяки органам чуття. Відстань, на яку собака може чути запах дичини, передусім залежить від напряму і сили вітру та вологості ґрунту.З диких тварин хорошим чуттям володіють вовк, шакал, лисиця.

Казка про Весну  

Зібралася Весна-красна в гості в північні краї. Всю зиму вона провела разом з перелітними птахами на теплому півдні, а як стало сонечко все вище і вище на небі підніматися, тут вона і вирішила летіти.  

Просить Весна перелітних птахів - гусей, лебедів: «Віднесіть мене подалі на північ, там мене чекають не дочекаються і люди, і звірі, і птахи, і різні крихітні жучки-павучки». Але птахи побоялися летіти на північ: «Там, кажуть, сніг і лід, холод і голод, там, кажуть, ми всі замерзнемо і загинемо». Скільки Весна не просила, ніхто не хотів її у північні краї віднести. Зовсім вона засумувала: що ж, видно, доведеться все життя на півдні прожити. Раптом вона чує голос звідкись з височини: «Не журися, Весна-красна, сідай на мене, я тебе швидко на північ доставлю». Глянула вгору, а по небу над нею пливе біла пухнаста хмарка. Зраділа Весна, забралася на хмарку і полетіла у північні краї. Летить та вниз, на землю, поглядає. А там, на землі, всі радіють, всі її зустрічають. У полях рясніють проталини, біжать струмки, зламують на річці лід, а кущі та дерева в лісах і садах покриваються великими, готовими ось-ось вже розкритися бруньками.  

Полетіла Весна красна з півдня на північ на білій пухнастій хмарці. А слідом за нею потягнулися в рідні краї незліченні зграї перелітних птахів - гусей, лебедів і всякої крилатої дрібниці: жайворонки, шпаки, дрозди, зяблики, піночки, славки ...  

Так з того часу люди й запримітили: як з’явиться на небі перша пухнаста хмарка, так, значить, на ньому Весна-красна прилетить. Чекай тепер з дня на день тепла, талої води, чекай з півдня веселих крилатих гостей ...