Побудуйте схему речення. рясні дощі, що тривали кілька днів, геть розмили сірі кучугури снігу.

Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання.

Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні.

Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на до

Для мене щастя—коли тебе розуміють. У наш вік, вік прискорень, коли усі навкруги поспішають, не помічаючи нічого навколо, не залишається часу, щоб прислухатися до голосу інших людей. З усіх боків оточує нас глуха байдужість.

Тому, я гадаю, так важливо, коли тебе можуть спокійно вислухати, зрозуміти, дати пораду. Це може бути товариш, або батьки, або навіть якась незнайома людина, яка не втратила людськості, яка вірить іншим. Зараз, на жаль, такі люди є рідкістю.

Хочеться вірити, що з часом люди навчаться вислуховувати один одного чи просто згадають, як це робилося раніше; навчаться уважніше ставитися один до одного. Через непорозуміння людей відбуваються сварки, навіть катастрофи.

Що таке щастя, кожний розуміє по-своєму. Щастя, на мій погляд, — це коли всі відчувають себе щасливими, коли усім добре. Нехай поряд зі мною завжди будуть вірні друзі, нехай хвороби не чіпляються до мене та моїх близьких, нехай у світі панує взаєморозуміння, нехай будуть як можна довше поруч зі мною мої батьки, і тоді я, мабуть, зможу впевнено сказати: "Я—щаслива людина!"

Чомусь всi ми думаємо, що людину робить великою посада, яку вона займає. Але я думаю, що це помилка. Насправдi, великою є людина, яка сумлiнно i чесно виконує свiй обов’язок. Найголовнiше — щоб людина любила свою професюi. Бо ж хто до чого покликаний, той i буде старанно й сумлiнно робити свою справу. А якщо всi з любов’ю будуть працювати, то недалеко й до добробуту в життi, якого прагне кожна людина.

Усе це зближує людину з природою. Бо ж маленький кущ бузку аж нiяк не зарадить велетенському дубовi. Бо вiн пiдсвiдомо вiдчуває щастя, що саме вiн є тим, ким вiн є. Напевне, люди мають не зраджувати своєї сутностi, й тодi, можливо, всi будуть задоволенi собою ї щасливi.

Але, мабуть, перш за все, велич людини виявляється не в тому, ким вона є, а в тому, як вона ставиться до своїх товаришiв, i до незнедоле них людей.

Велич людини в тому, що вона нiколи не зраджує своїх друзiв, а крiм того, знаючи вади товаришiв, любить їх такими, якi вони є. А найвелич нiша та людина, яка з гумором умiє сприймати свої недолiки.