Чи можна(треба, необхідно) брехати дітям? твір 15-17 речень

Дуже важко пояснити дітям деякі речі. Життя складне, і не кожен дорослий може все зрозуміти. Що ж говорити про дітей?
Та як би там не було, я твердо впевнений, що брехати дітям не варто.
По-перше, говорячи те, що вигідно, замість того, що ж правдо, дорослі несвідомо подають молодшим приклад поведінки. Діти несвідомо переймають навички, і, вже будучи дорослими, також починають брехати своїм дітям.
По-друге, все таємне колись стає явним. Як би там не було, дитина колись виросте, і все одно про все дізнається. Можливо, ви скажете, що тоді їй буде простіше все сприйняти(можливо, ви і праві), але невже не краще, щоб ви були щирими й відвертими у спілкуванні з дітьми з самого дитинства?
По-третє, є речі, які, можливо, й дитина не зможе зрозуміти, але немає речей, які б ви не могли пояснити їй доступною мовою. Необов'язково розповідати все як є, можна просто пояснити саму суть, перетворюючи це в якусь гру, не вдавшись до деталей.
І на останок, потрібно з дитинства будувати міцні стосунки з дітьми, давати їм розуміти, що ви максимально щирі з ними і не хочете нічого від них прихоаувати.

   Я - громадянин України 
      Я народився в Україні. Ця держава вільна і незалежна, а ще донедавна вона була складовою великої держави - Радянського Союзу. Я не знаю, як було жити у тій державі, але я твердо впевнений, що краще мати невелику, але власну Батьківщину. 
      Історичні корені Україні сягають давніх часів. На наш народ відомий свою неподоланністю та незнищенністю, великою і могутньою державою - Київською Руссю; Запорозькою Січчю. 
      Я гордий, що живу у цій країні. Вона ще молода, але ініціативна, вона має розумних синів, які піднімуть її. 
      Наше суспільство потребує громадянина освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократизації, в обстановці зростаючої і економічної відповідальності, який уміє встановлювати контакти з іншими людьми, орієнтуватися в ситуаціях, що склалися, швидко адаптуватися до нових умов. 
   

Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.