Твір мініатюра "рідна українська мова"

зараз україна – незалежна держава. і вона, звісно, повинна мати свою мову, повинна відродити її з розумом, повагою, відродити культуру, не поспіхом та указами, а серцем і бажанням людей, щоб ми щиро могли повторити за а. малишком: буду я навчатись мови золотої у трави-веснянки, у гори крутої, в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою. адже мова народна – це золотий запас душі народу, з якого ми виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися й пишатися рідним краєм, повторюючи слова м. рильського: * мужай, прекрасна наша мово, * серед прекрасних братніх мов. * мово моя українська! * мова – то душа народна! * ти постаєш в ясній обнові. * як пісня, линеш, рідне слово. * ти наше диво калинове, кохана, материнська мова! * д. білоус слово надто багато означає в житті. як відомо, воно може впливати на долю, воно вмить змінює настрій, робить людину щасливою або розгубленою. прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному із словників. чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. слушно згадати слова м. рильського: * як парость виноградної лози, * плекайте мову. * пильно й ненастанно. * політь бур’ян. * чистіша від сльози * вона хай буде! калиновою, солов’їною називають українські поети нашу мову. кожен поет ‘ по-своєму, але водночас щиро, із синівською любов’ю звеличує рідну мову. ось як в. сосюра захоплюється мовою: * віддав я серце недарма. * без мови рідної, юначе, * й народу нашого нема. людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. 1 це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова – це невід’ємна частка батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. українська мова нараховує близько 360 тисяч слів, нею розмовляють 48 мільйонів чоловік. мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю. в рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. у ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. у мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. а як тішить серце гумористичне слово мого народу. тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. а яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. а ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння. с. плачинда писав: «єдина печаль проймає, що не вистачить життя переплисти тій мовний океан. бо ти є вічність. ти є правда, добро і краса народу нашого».    

ні в тин ні в ворота - не спроможний, не здатний виконувати свої прямі обов'язки,який нічого не вміє робити, ні на що не здатний (ні швець ні жнець, ні до ладу ні до прикладу)

ні пари з уст-подовгу не розмовляти, не розголошувати чогось, дотримуватися таємниці (тримати язика за зубами (на прив’язі, на защіпці, на зашморзі)

як кіт наплакав-мало (із заячий хвіст,на макове зерно)

наговорити сім кіп гречаної вовни- наговорити багато зайвого, дурниць , нісенітниць (меле як з гарячки)

з-під дощу під ринву потрапити – із одної неприємності потрапити в іншу (потрапити як муха в окріп; влипнути як муха в мед; попасти з огню   з жару в полум’я.)

ніщо так не прикрашає людину (знахідний відмінок) —  і школяра, і дорослого, — як скромність (називний відмінок), привітність  (називний відмінок),  щирість  (називний відмінок), доброзичливість  (називний відмінок). а почуття власної гідності (родовий відмінок)  й чемним  ніколи не дозволить принижуватися, бути нечесним. і навпаки: ніщо так не викликає зневаги (родовий відмінок)  й обурення, як вияв підлабузництва, нахабності (родовий відмінок), бездушності (родовий відмінок).  тож будьмо, друже, завжди людяними!