Твір-оповідання з обрамленням іть будь ласка. . !

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.

Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...

Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.

Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.

Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.

Р-раз!.. Портфель вирвався з руки і дзвінко бебехнувся на тротуар. Славик здригнувсь і різко обернувся. "Знову… Ну, чого він лізе…" Від образи у Славика виступили сльози на очах.

Ігор Бровкін зареготав. Ну й весело! Втретє підряд вибиває він портфель у Славика, і той ніяк не може вчасно помітити небезпеку. Хто ж винний, що він такий роззява, цей Славик Зеленівський! У Славика затремтіли губи, і він хутко-хутко засопів — зараз розплачеться.

— Та чого ти надувся? — сказав Ігор. — Адже це жарт. Жартів не розумієш? А ти в мене теж вибивай. Що я тобі — забороняю, чи що? Будь ласка!..

Добрий жарт! Новий портфель Славика за кілька днів від таких жартів став старим портфелем. І легко сказати — "будь ласка, теж вибивай". Пробував Славик — нічого у нього не виходить. Неспритний він. Тільки замахнеться — а Ігор уже помітив.

Добре Ігореві, що він такий меткий. Здорово наловчився. Без промаху б'є. Раз — і готово. Не встигнеш озирнутись — портфель уже на землі. Багатьом хлоп'ятам дошкуляв Ігор своїм "жартом". Але чомусь особливо часто — Славику. Мабуть, тому, що Славик неуважливий і з ним найлегше "жартувати". І портфель у нього великий, шкіряний, дуже зручний для того, щоб вибивати.

Гроші не є злом, так само, як вони не є добром. Світ влаштований так, що без грошей жити неможливо. Отже, нащо людині гроші? Відповідь проста: щоб існувати у світі, де все можна здобути за гроші.

Так, суспільство ділиться на бідних і багатих. Нічого доброго в тому, щоб бути бідним немає, але й нічого доброго в тому, щоб бути багатим, немає також.  Якщо людина дуже бідна, то її утримання лягає на плечі суспільства, а якщо вона занадто багата, то виникає сумнів у її чесності.

Навіщо людині багатство? Адже воно не дає нікому особливої впевненості у завтрашньому дні, натомість є причиною багатьох негараздів, клопотів про збереження свого надбання й ще багато дечого негативного.

Людині потрібно не багатство, а достаток. Щоб вона не бідкалася з приводу відсутності їжі, одягу, можливості лікуватися, платити за житло або навчати власних дітей. Але якщо вже так сталося, що людина зробилася багатою, то вона може ті кошти витрачати, наприклад,  на благодійність. І тоді їй вже дорога не у пекло, а у протилежному напрямку.