Антоніми до слів пассив фініш авангард актив егоїст фронт арєргард

Рання поезія Т. Шевченка витворюється кобзарем, оповідачем міфа, який зливається з почуттям колективу, хоч повністю не усвідомлює глибинного значення колективного досвіду і не піднімається над ним.У ранніх творах Т. Шевченко наслідує старших по-етів-романтиків. Наприклад, вдається до улюбленого романтиками жанру — балади, бере за взірець стилістику, образність, мелодику. Однак у своєму наслідуванні він набагато перевершує ті зразки, до яких вдається, оскільки його поезія має надзвичайно високий рівень.Прикладом є, зокрема, його поема «Причинна». Згадаємо перші три строфи, відомі кожному українцеві. Це опис пейзажу, що починається рядками:Реве та стогне Дніпр широкий,Сердитий вітер завива.Додолу верби гне високі,Горами хвилю підійма.Уже перше слово кидає нас в епіцентр бурі, тому що виражає найвищий рівень напруження, гнів, лють. Слова «реве» й «стогне» виражають різнобарвну гамму почуттів олюдненого Дніпра, загалом текст збагачений енергетикою народнопісенної образності. Уся картина є підкреслено гіперболізованою: Дніпро — «широкий», верби — «високі», хвилі піднімаються «горами», вітер настільки сильний, що гне верби додолу. Так активізуються почуття, а місячна ніч створює тривожно-утаємничений настрій, традиційний для романтизму.Загалом, сам сюжет поеми витриманий у романтичному ключі: дівчина чекає козака і, не дочекавшись, божеволіє. Коханий не хоче жити без нареченої. Отже, у незвичній обстановці зображені надзвичайні почуття людей, що притаманно романтичному світоглядові.

Тільки-но сходить сніг навесні, до життя пробуджуються одні з найулюбленіших дерев, що ростуть у наших краях. Вони прикрашають вулиці українських міст та парки, а також ліси та поля. Вони ростуть майже скрізь. Це берези.

Весна ще не запанувала у світі, а під білою березовою корою вже стрімко біжать соки. Це гарне дерево після зимового сну готується до нової пори.

Спершу набухають яскраво-зелені березові бруньки. Потім вони розкриваються у клейкі запашні листочки. Я обожнюю їхній запах після запахів зими та сирості – адже це справжній аромат весни та життя! Спершу ці листочки маленькі та схожі на сердечка. Поволі вони стають більше та одягають білокоре деревце у шати свіжої зелені. Тоді дерево прикрашає себе ще і пахучими світло-зеленими сережками.

Бувають берези із сірою корою, навіть із чорною. Наука каже, що видів цього дерева у світі зустрічається біля ста сорока. Але найгарніша – це біла береза. Навесні вона нагадує тоненьку юну дівчину. Гнучка берізка наче вдягнена у сліпучо-біле вбрання, подекуди з чорними смугами. А зверху ще й яскраво-зелений плащ накинутий. До того ж ця красуня одягає сережки.

Берізки навесні дарують нам, окрім насолоди своєю красою, ще одну цінну річ. Це березовий сік, який дуже корисно пити, особливо дітям. Лісничі вміють зібрати цей цілющий напій обережно, щоб зайвий раз не зашкодити дереву. Але деякі «збирачі» роблять це жорстоко, полишають на дереві надрізи, наче відкриті рани, з яких даремно тече сік. Не можна такого робити, берізки треба берегти. І тоді кожної весни красуні в сережках будуть радувати нас своїми стрункими постатями, свіжими ароматами та, у разі потреби, живильним напоєм.