Твір: чи можна виховати в собі інтелігентну людину чи нею треба народитися

Певне, кожний із нас не раз замислювався про сутність справжньої інтелігентності, намагався подумки з'ясувати, чи відповідають риси його власної особистості, його вчинки уявному зразкові. І кожний зіткався з тим, що однозначно відповісти на питання «Яким є сучасний інтелігент?»не завжди легко. Чи збігаються поняття «освіченість» та «інтелігентність»? Чи можна виховати у собі інтелігентну людину, чи треба нею народитися? Саме на ці питання спробую відповісти.

Слово «інтелігент» з'явилося порівняно недавно — у першій половині дев'ятнадцятого століття. Молодість цього поняття пояснюється тим, що поділ праці на розумову та фізичну виник лише під час науково-технічної революції, народивши новий соціальний нтелігенцію, тобто людей, що заробляють на життя своїм розумом. Раніше, у добу феодального ладу, потреби у слові «інтелігент» не було, оскільки монополія на розумову працю належала виключно аристократії, тобто самим феодалам.

Сьогодні ж слово «інтелігент» набуло дещо іншого значення. Для того, щоб людина мала право називатися інтелігентом, окрім того, щоб працювати розумово, вона повинна мати ряд інших, не менш важливих якостей. Для цього замало мати вищу освіту, добру роботу, вишукані манери й такі нібито «неодмінні» зовнішні атрибути інтелігенції, як піджак, капелюх, сорочка з краваткою й окуляри. Зовсім не обов'язково бути пихатим академіком, визначною політичною фігурою чи великим письменником. Справжній інтелігент, на мою думку, ніколи не покаже своєї зверхності над менш освіченою людиною, яка, можливо, стоїть на нижчому суспільному щаблі; у спілкуванні інтелігент простий і невимушений, не намагається здаватися розумнішим, ніж є, бо знає собі ціну, поводиться гідно.

Інтелігентність не завжди можна пояснити походженням, батьками, вихованням, заможністю чи бідністю. Навіть висока освіченість не є гарантією інтелігентності, бо ми знаємо кричущі приклади морального невігластва саме серед власників документів про вищу освіту. І навпаки, знаємо зразки справжньої інтелігентності та внутрішньої культури серед людей простого походження, які не мають дипломів. Яскравий приклад — Катерина Білокур, неосвічена селянка, котра самотужки сягнула фантастичних висот у малярстві. Дивовижні картини художниці є відображенням гармонії внутрішнього світу й навколишньої краси. Гадаю, рядки поезії І. Франка «Порада» досить точно характеризують кодекс поведінки інтелігентної людини:

Не високо мудруй,Але твердо держись

Після холодної зими, нарешті, настає довгоочікуване потепління. В ясний весняний день зовсім не хочеться сидіти в приміщенні. Хочеться вийти на вулицю та просто гуляти, дихати свіжим повітрям, грітися під ласкавим сонечком, слухати спів птахів гати пробудження природи. Весняний день наповнює повітря ароматами мокрої землі, молодої зелені, перших квітів.

Весна запанувала в світі. Під променями теплого сонця швидко тане сніг, лише подекуди в тіні ще збереглися невеликі крижані острівці. Весело стукає по підвіконнями весняна крапель. Швидко підсихають калюжі на асфальті, а земля вкривається зеленим килимом свіжої трави. День став довшим, теплішим, більш сонячним. Віє південний вітер та гонить по небу білокрилі хмари, і тоді їхні великі тіні швидко біжать по землі. Звідусіль чується спів і метушня птахів, які взялися за будівництво своїх осель високо на деревах або під стріхами дахів.

З кожною хвилиною світ довкола змінюється на очах, зігріта сонцем природа оживає та розквітає. Тепло весняного дня розбудило родючі сили землі. То тут, то там у траві запалюються вогники ранніх весняних квітів - пролісків, фіалок, кульбабок. Набряклі бруньки на деревах і кущах готові перетворитися на молоде листя. Важко вірити. Що ще зовсім недавно земля спала під товстою ковдрою зі снігу

I. 1. Мабуть, то й буде ідеальне суспільство майбутнього, коли потребою для кожної людини стане робити для іншої тільки щось добре, приємне, корисне, може навіть самопожертовне. (О. Гончар)
2. He можна, кажуть, людин а подобрішати завжди можна. (О. Гончар)
3. Всяке трапитись може на довгім віку. (О. Підсуха)
4. Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду — і, може, більше не прийду. (М. Рильський)
5. Невже і справді неминучість є у чергуванні радості і лиха? (Л. Первомайський)
6. Справді, краще в ріднім краю хоч і кості положить, ніж в чужині в супокою, хоч би і в достатку, жить. (І. Франко)
7. Трудно розказати, для чого, власне, нам потрібна мрія і що вона таке, та, певне, в світі ніхто живий без мрії не прожив. (Леся Українка)
8. На жаль, світ побудований так, що щастя людства здобувається ціною чиїхсь страждань. (О. Довженко)