Контрольний переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі . камянець - подільській

Єна поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. тут, на самому кордоні хмельниччини з буковиною, здійнялися в застиглому кам’яному танку невисокі лісисті кряжі медоборів. тут неширока скляна стрічка смотрича химерно вигнулася кільцем у глибокому каньйоні. тут уже багато століть стоїть на кам’яному півострові древнє місто кам’янець-подільський. кам’янцю судилася довга та бурхлива історія. цей важливий оборонний вузол на шляху зі східної європи до уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, великого князівства литовського, польської корони, туреччини, росії; та срср. попри це, місто по духу завжди залишалося українським. загалом же у створенні неповторного обличчя кам’янця протягом століть взяли участь представники різних народів. крім руської брами та православних церковну старому місті є петропавлівський кафедральний собор, що, дихає щирою польщизною, а ще — вірменський бастіон, татарське урочище, турецький мі звичайно ж, найбільшими складовими в культурі кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів. за польщі кам’янець був місцем ув’язнення багатьох, українських патріотів. зокрема, у фортеці тримали незламного устима кармелюка. з цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда. кажуть, коли кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати спосіб визволити його з неволі. і от, піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до петропавлівського собору панянка вистрілила з лука в те вікно папської вежі, де, як вона знала, мав знаходитися в’язень. до стріли, крім записки досить палкого змісту, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль. кажуть, що кармелюкові вдалося тоді втекти з фортеці саме завдяки цьому у бачив кам’янець і гострі козацькі шаблюки богдана хмельницького, максима кривоноса, івана богуна, петра дорошенка. кілька днів пробув у кам’янці в 1846 році тарас шевченко, мандруючи україною за завданням археографічної комісії. майже вісім місяців у часи визвольних змагань невеликий кам’янець був тимчасовою столицею української народної республіки. так дивно відобразилася на долі маленького містечка на поділлі вся історія україни. туристичний потенціал «міста на камені» багатий. його складає розкішна навколишня природа подільських товтрів, надзвичайно мальовничий каньйон річки смотрич, трикілометрова сталактитова печера «атлантида» поблизу кам’янця, архітектурні ансамблі старого міста і, звичайно, сама стара фортеця. що ж до фортеці, яка давно стала візитівкою кам’янця, то аналогу їй в україні немає. туристична цінність цієї пам’ятки останнім часом стрімко зростає разом з поширенням серед європейської молоді ретро-моди на середньовічну лицарську культуру. у вихідні дні на фортечному подвір’ї відбуваються поєдинки лицарів, оглушливо стріляє невеличка гармата. щороку тут проходить лицарський турнір «золотий меч», а сам приз турніру меч — свідчить про майстерність кам’янецьких зброярів. кам’янець-подільський залишається й буде залишатися в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем

я дуже люблю новий рік! ми всією родиною завжди справлявся це свято. у цей день всі накривають на стіл, а коли хтось купує мандарини і цукерки, я одразу відчуваю, що скоро новий рік. і радію!

я роблю листівки з побажаннями: "щоб вони жили щасливо в новому році. і ніколи не хворіли". і посилаю своїм рідним. радію, коли сама отримую листівки з вітаннями.

мама мені шиє ошатний костюм, тому що ми з класом підемо на ялинку. там будуть конкурси, святковий стіл та дискотека. і я весело проведу час. а вдома я вирізаю сніжинки з паперу. вони виходять дуже гарні. всі вони різних кольорів і різної форми. їх я прикріплюю на віконця, і здається, що вони зараз впадуть мені на ніс і розтануть.

ми повісили гірлянди на шафу у формі сердечка, мішуру розвісили на стіні в ; формі годинника, який показував дванадцять годин, а кульки прив'язали до люстри, на фіранках і в різних кутках кімнати. ще ми поставили пухнасту ялинку. прикрасили її іграшками, цукерками і ватою замість снігу. а під ялинкою я поставила іграшкового діда мороза та його онуку снігурку. кімната вийшла чарівною, наче я потрапила в новорічну казкову країну.

я кожен день рахую, скільки часу залишилося до нового року! тому що в новий рік мені подарують подарунки. і я теж зможу подарувати подарунки своїм близьким та друзям. а так само я зможу загадати бажання, у виконання яких я вірю. і сподіваюся, що вони збудуться.  я з нетерпінням чекаю нового року!

Відповідь криється в самому висловлюванні,адже ни відкривши свою душу,сердце "відполірувати" розум не можливо порозумітися із суспільством. як багато людей,в наш час,дуже часто закриваються в собі,задля того щоб зрозуміти,осмислити свої помилки,поведінку,вчинки. але можна так надовго закритися,що не встигнеш оком змигнути як відцуєш - час плине без тебе,і намагаєшься наздогнати,та марно треба його наздогнати і як найшвидше. але моя думка така - треба менше закриватися в собі,і більше віддаватия світові:   почуттям,емоціям,думкам в решті-решт. і з рештой зациклившись у собі можна так самому і залишитися. потрібно якось розважати себе гулять з друзями,більше часу проводити з близькими людьми,ніколи не нехтувати їхньою увагою,читати по більше книг - ну це,звісно,залежить від самої людини: что на скільки в цьому зацікавлений. отже,на мою думку відповідь заключається у самому питанні -  "щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе, ходитимеш у темряві"