Записати інтерв'ю з своїм кумиром або з знаменитістю не менше 5 реплік з кожної строни.будь ласка іть

Журналіст: Добрий День, Миколо Павлович! Дуже вдячна за те, що ви згодились дати невеличке інтерв’ю. Я не буду торкатися вашої політичної кар’єри та професійної діяльності, а запропоную лише декілька запитань, відповіді на які дуже цікавлять ваших, Микола Павлович, прихильників. Тож, перше питання: Які міста, зокрема, в нашій країні Вам найбільше подобаються?

М. П.: Як-то кажуть: «Там, де я ще не був». Місто, яке мені подобається з самого дитинства – це Київ. А ще мені подобаються невеличкі українські міста, перебуваючи в яких я отримую душевний покій та дійсно відпочиваю.

Журналіст: Яку кухню любите?

М. П.: Звісно, рідну, українську! Особливо борщ та вареники з вишнями.

Журналіст: Хто ж, на Вашу думку, кращий кухар – чоловік чи жінка?

М. П.: Це вже доведено часом, що чоловік. Бо перетворити приготування їжі на мистецтво може лише чоловік. За винятком сім’ї. Але для щоденного приготування їжі – це все ж таки жінка. Лише жінки, за що ми їм дякуємо, готові витримати усю цю буденність. Це ж можна з голоду померти, якщо чоловік буде готувати! Спробуйте самі… (Микола Павлович сміється).

Журналіст: Вас, Миколо Павлович, називають епатажною особистістю. А який Ви з друзями, зокрема у сім’ї?

М. П.: Я не вважаю себе епатажною людиною. Та, на мій жаль, я ніколи не був і романтиком. Квіти дружині не часто дарую, та іноді намагаюсь зробити якусь приємну романтичну несподіванку.

Журналіст: Чи збігаються Ваші з дружиною погляди на виховання сина?

М. П.: Повністю збігаються. Але моя участь у цьому важливому процесі мізерна через брак часу. Уявляєте, він іноді може видати таке, що диву даєшся, наприклад, «не порушуйте мої конституційні права!».

Журналіст: Що Вам подобається, а що не подобається в людях?

М. П.: Найбільше мені не подобається чванство. Коли людина некомпетентна, немудра, або ще гірше – зовсім тупа – це найбільше мені не подобається. Причому це не тільки неприйняття моральне і психічне, а навіть фізичне. Але я ненавиджу цих людей без жодної агресії ззовні.

Журналіст: Яка література Вам подобається?

М. П.: Найбільш усього – класичні українські і російські літературні твори та поезії.

Журналіст: Скількома мовами ви розмовляєте?

М. П.: Українською, російською, польською, інколи англійською. Італійську мову, на відміну від англійської, знаю набагато краще, але користуюсь нею дуже рідко.

Журналіст: А яка музика грає у Вас в машині?

М. П.: Віддаю перевагу сучасній легкій естрадній музиці та класичним творам, знову ж, у сучасній обробці. Така музика не відволікає від дороги.

Журналіст: А як Ви вирішуєте життєві труднощі?

М. П.: Частіш усього залишаюся один на один з собою. Це дурниці, коли кажуть – розкажи, поділися, зніми тягар і тобі полегшає. Мені від цього не стає легше. Я дивлюся телевізор, слухаю музику або надаю перевагу повному абстрагуванню. І рішення приходить само собою.

Журналіст: Які у вас, Миколо Павлович, плани на найближче майбутнє?

М. П.: Великих планів не має, а маленькі ви побачите самі, бо я завжди на виду.

Журналіст: Дуже Вам дякую за цю цікаву розмову. Успіхів Вам і до побачення.

М. П.: І Вам до побачення!

В нашому суспільстві зараз багато несправедливості та жорстокості. Я вважаю, що це не може продовжуватися ще тривалий час. Вірю – все зміниться.
Я хотів би жити у небайдужому до чужого болю світі, де кожна людина прагне до слабкому. Ті. що більш заможні повинні допомагати з працевлаштуванням бідним, піклуватися про самотніх. Я хочу жити у суспільстві, де більш нема безхатченків : ні людей, ні тварин.Я хочу жити у світі, в якому модно не скуповувати коштовності, а віддавати велику частину заробленного на справи добра та милосердя.
Люди змінюються. Так буде! Але кожний повинен розпочати саме з себе. І я готовий зробити все залежне від мене, щоб любові у нашому суспільстві стало більше.  Суспільство у якому я хочу жити
Я хочу жити в цивілізованому демократичному суспільстві де всі люди мають рівні права та обов’язки,де люди поважають честь та гідність інших людей. Де всі громадяни працюють на роботі яка їм принось задоволення і де вони не думають на які гроші прожити завтра, а знають що держава ніколи їх не кине на призволяще ,і я хочу зайти змінити суспільства щоб жити в такому в якому я хочу жити
Для того щоб відповісти на це питання треба визначити що є таке суспільство та яким воно було раніше
Суспі́льство — це організована сукупність людей, об’єднаних характерными для них відносинами на певному ступені історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв’язків його членів, об’єднаних сімейними узами, груповими, становими, класові¬ми та національними відносинами.Перші види суспільства з’явилися ще за часів печерних людей бо плем’я це теж соціум і за тисячі років суспільство змінилося і стало таким яке є зараз. Але визначення не змінилось тому щоб змінити суспільство треба змінювати фактори які його формують,а саме люди та відносини між ними і форма організації .
Перше це люди які є головною складовою суспільства.А що можна змінити в людях?По-перше це характер, звички ,менталітет і не змінивши цього навряд чи можна побудувати гарне суспільство і це ми бачимо на прикладі спроби побудови комуністичне суспільство.Але ні про які зміни суспільства неможливі з неосвіченими людьми свідомість яких недостатньо сформована
Друге це зв’язки між людьми ,а саме сімейні,соціальні ,національні ,службові,торгові і тд.Але нажаль змінити їх майже неможливо,можна тільки прослідкувати за їх законністю та правильністю
Трете це форма організації,вони бувають різні і як казав один з просвітитилей є три форми організації суспільства монархія деспотія та демократія.І в суспільстві обов’язково комусь повинна належить влада бо якщо не буде сили яка стане скеровувати його правильному напрямку суспільство просто розвалиться І цей фактор на мою думку найшвидший б побудувати нове суспільство.
Так як часто суспільство асоціюють з державою або окремим регіоном проблеми треба вирішувати в глобальному масштабі.Люди повинні знайти собі такого лідера який зможе в максимальному обсязі задовольнити вимогу людей та повести їх до кращого майбутнього

     Я згодна з висновками автора і пропоную написати йому такий лист:

     Доброго дня, шановний авторе!

     Пише вам учениця 10 класу Петренко Марія. Щойно прочитала Ваш текст, у якому Ви торкнулись питання комп’ютерної залежності. Дійсно, на сьогоднішній день комп’ютерна залежність – один із нових різновидів залежностей. У випадку, який описується в тексті, не можна звинувачувати лише хлопця Сашка.

     Мабуть, мати не була близькою зі своєю дитиною, не приділяла їй достатньо уваги. У неї був новий чоловік, маленька дитина, які потребували її любові та турботи. Через це старший син змушений був шукати собі нового друга, яким і став для нього комп’ютер. Комп’ютерна залежність – це велика проблема, але кожна проблема починається, перш за все, з родини.  Шановний авторе, я дуже вдячна Вам за такий текст. Адже він підштовхнув мене до нових роздумів над нашим досить складним життям.

     З повагою Марія.