Твір на тему , , важко чи легко робити добро? "

творити добро і робити добрі справи і вчинки простіше простого. це не вимагає від людини ніяких надприродних зусиль. потрібно тільки надходити за велінням свого серця і, роблячи щось хороше, думати про те, як приємно це буде для іншої людини.

робити добро — це бабусі чи дідуся перейти через дорогу, це заступитися за того, над ким знущаються. зробити добру справу — це впав людині піднятися, це віддати зголоднілому бездомному тварині свою котлетку. доброта — це веління душі, коли ти просто не можеш вчинити інакше, крім як своєму другові, мамі чи татові, а може навіть і просто сторонній людині, якій потрібна .

робити добро не важко, адже для цього не потрібно витрачати купу грошей або багато сил, для цього просто не варто бути байдужим до чужих проблем. адже в більшості випадків перехожі, бачачи, що людина потрапляє в біду, наприклад, малюк падає на вулиці і розбивається коліно, просто пройдуть повз. звичайно, адже турбота про те малюка лежить цілком на його батьках. але добра людина просто не зможе пройти повз нього — він підійде, підніме, посміхнеться і витерши сльози дитини, скаже йому кілька заспокійливих слів.

зробити це буде простіше простого, тільки чомусь ми все більше черствея серцем і відгороджуємо себе від проблем інших людей. але ж так само не можна! потрібно намагатися бути людянішими до інших людей, і тоді оточуючі теж стануть трохи добрішими. так і вийде круговорот добра на світі. адже навіть сама звичайна щира посмішка-це теж добро, бо як співається в одній дитячій пісеньці: «від посмішки похмурий день світліше …», а це означає, що посміхнувшись засумував людині, ви зробите йому добру справу, яка вам не коштуватиме нічого , а для нього світлим промінчиком у важкий день.

Дороги друже я б тобі хотів розповісти про Києво-Печерьську лавру

На високих пагорбах правого берега Дніпра велично підноситься увінчана золотими куполами Києво-Печерська Лавра - доля Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі і твердиня православної віри. Монастир Печерська Лавра був заснований в 11 столітті і забудовувався протягом 9 наступних століть. Лавра - це почесна назва, що давалося дуже великим і значним монастирям. Архітектурний комплекс монастиря і сьогодні справляє грандіозне враження. У сонячний день відблиски численних куполів і дзвіниць сліплять очі. Більшість будівель монастиря датується 17-18 століттями, і є прекрасним прикладом стилю Українського Бароко в архітектурі. З 12 століття в Монастирі збереглася лише одна церква з незначними архітектурними змінами, які були зроблені пізніше. Ця церква над воротами головного входу в Монастир і її називають "надбрамна". Повна назва Церкви - Троїцька надбрамна церква - "Церква Святої Трійці над брамою". Це диво, що вона збереглася, оскільки на Монастир протягом всієї історії відбувалися численні набіги. На території монастиря знаходиться ряд історико-культурних музеїв України, в тому числі знаменитий музей історичних коштовностей («Музей скіфського золота»), а також музей мікромініатюр, друкарства, народної декоративної творчості, музичного, театрального та кіномистецтва, виставки з приватних колекцій. Окрема виставка присвячена історії лаврських печер.

             Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.

            Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.

          А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.

          З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались. 

          Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.

         Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.

          Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!

Объяснение: