Твір на тему "чи страждає сучасний українець комплексом меншовартості? "

Коли в Піднебесній не знали, що таке добро, в ній не було зла,
коли в Піднебесній не знали, що таке краса, в ній не було потворства.
Все від порівняння.
Лао-ЦзиЛюди схильні до того, аби порівнювати все і всяк: себе із оточуючими, друзів із знаменитостями, родичів із знайомими. Хтось є кращим, хтось є гіршим, але коли у цьому порівнянні гіршим опиняєшся саме ТИ, стає не просто неприємно, не просто гидко, а починають з'являтися комплекси. Один із них - комплекс меншовартості. Що ж це таке і як він проявляється?
Комплекс меншовартості - несвідоме і сильно перебільшене відчуття власної малозначимості, яке виявляється в оборонній або якійсь компенсуючій це відчуття поведінці (наприклад, в агресії). Відчуття меншовартості є у кожної людини. Це не є психічним розладом, але, навпаки, частенько є стимулом до прагнення стати кращим і здорового розвитку людини. Та деколи подібний комплекс викликає депресії: людина стає закритою, знервованою, інколи агресивною. У будь-якому випадку людина намагається стати кращою, довести, що вона не гірша за усіх. Так само відбувається і з українцями ХХІ сторіччя.
Багато віків наш народ був під гнітом різних держав. Всі вони хотіли завоювати не лише землю, а й викорінити нашу культуру і мову. Найкраще поки що це вдалося у Росії, (яскравим прикладом є русифікація) адже українці зараз отримують майже усю інформацію саме російською мовою: розмовляють, чують, читають (бо більшість друкованих видань, як для дітей, так і для дорослих також друкуються не українською мовою) "русскім язиком". І це у той час, як увесь світ говорить про те, що наша мова милозвучна, гарна чарівна. Чому люди, які приїжджають до нас із закордону вивчають українську і знають її ледь не краще за самих українців? Це питання повинен задати собі кожен свідомий громадянин, кожен патріот нашої держави. Адже патріотизм і полягає у тому, щоб любити і поважати не тільки країну, а й духовні і народні цінності, які є у цій країні.
Для того, аби позбутися комплексів, а саме комплексу меншовартості, українці повинні перестати бути тінню Росії, її ледь не таємними прихильниками. Ми повинні вчити, розуміти, розмовляти українською мовою, повинні знати історію своєї країни і свого народу, повинні бути справжніми патріотами. Патріотизм зароджується у наших серцях, і коли ми нарешті його там знайдемо, комплекс меншовартості зникне із нашого життя раз і назавжди.

Останнім часом слово "герой" стали частіше вживати. Ним називають і пожежника, який виніс дитя з палаючої будівлі і вчителя, який дарує свої знання й душевне тепло дітям протягом усього життя, і лікаря, і воїна-захисника... Хто ж насправді гідний цього виского звання - герой?

Я вважаю, що героями стають лише ті люди, які можуть пожер­твувати собою заради блага інших. Героїзм, як на мене, і є найви­щим виявом людяності.

По-перше, тільки по-справжньому шляхетні люди, яким власти­ві співчуття, відповідальність, здатні відчувати чужу біду й відда­ти своє життя заради інших. Та часто героїзм є платою за чиюсь недосконалість, несправедливість. Можна пригадати чимало яск­равих прикладів образного висвітлення цієї думки. Одним із най­кращих серед них є Джон Коффі — головний герой роману Стівена Кінга «Зелена миля». Цей чоловік за до свого дару намагається врятувати від смерті двох дівчат, хоча його самого можуть запідозрити в убивстві. Урешті-решт, його засуджують до смертної кари за злочин, якого він не скоював, але на боці цієї мужньої та благородної людини — правда й читацькі симпатії.

По-друге, героїзм виявляється за якихось незвичайних, особли­вих умов, у які потрапляє той, хто мусить миттєво зробити свій вибір (а для цього він має бути щонайменше порядною людиною). Шкода тільки, що такі обставини часто виникають унаслідок безвідповідальності тих, чиїм посадовим обов’язком було уникну­ти таких ситуацій. Тому в героїчному гостро відчувається неми­нучий трагізм жертви, розплати за чужу вину. Прикладів цього і в історії, і в сучасному житті скільки завгодно: подвиг пожежників-ліквідаторів на Чорнобильській АЕС, самовідданість Не­бесної сотні, героїзм волонтерів під час АТО, які, ризикуючи життям, нехтуючи небезпеку, даючи власні кошти, допомагають бійцям і біженцям, що потребують їхньої до

Отже, на героїзм здатні лише мужні й шляхетні люди; він по­требує готовності в надзвичайно важливий момент зробити вибір на користь тих, кому потрібні твої зусилля. Звичайно, це власти­во тільки високоморальним людям і виявляється в їхніх учинках не щодня, а за особливих трагічних обставин, які вимагають жер­товності.

На мою думку, життя — це найвища цінність для кожного з нас. Адже життя дає нам змогу реалізувати себе, спробувати все, про що мрієш, відчувати найдивовижніші почуття По-перше, маємо цінувати життя хоча б за те, що воно скінченне, ба навіть надзвичайно коротке. І ми маємо все встигнути прожити його так, щоб, помираючи, переповнювалися яскравими, приємними, теплими спогадами. Головне — любити життя, боротися за нього. Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним.