Твір на тему: "моя улюблена телепередача"

 Мені подобається телепередача «Україна має талант». Вона налічує вже декілька сезонів.

     Це велике шоу. Знайомі ведучі цікаво коментують виступи. Багато обдарованих людей показують свої неймовірні можливості. Досягли вони їх важкою працею та наполегливістю. Деякі виступи особливо зачаровують своєю неповторністю і талановитістю, змушують переживати та вболівати. Також досхочу можна насміятися, коли посередні учасники вважають себе незвичайними.

     В Україні багато талановитих людей. І їхні виступи захоплюють глядачів.  Я раджу всiм дивитися цю телепередачу!

Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію “Мені однаково, чи буду…”, тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша “Мені однаково, чи буду…” У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:
…Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, ї в огні
Її, окраденую, збудять…
Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: “Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні”. Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі – “На нашій – не своїй землі”. Та перед цими рядками є й інші: “На нашій славній Україні”. З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого – все-таки, “не своя”, бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й “малого сліду”.
Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що “малого сліду не покину” на Україні і що його “не пом’яне батько з сином”. Навіщо ця “маска” ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості?
На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, – все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую збудять…
Ох, не однаково мені.
У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію “Мені однаково, чи буду…” зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.

Одного разу в далекі часи самотній подорожній проходив по лісу і побачив на гілці одного з дерев кокон, в якому була невелика щілина, через яку всіма силами намагалася вибратися метелик. Подорожнього зацікавила це, і він вирішив постежити, як довго метелик буде вибиратися з кокона. Так пройшло досить багато часу і як здалося подорожньому метелик, зневірившись, припинила свої спроби звільнитися зі свого кокона. І тоді чоловік для того, щоб до й взяв ножа, і розрізав кокон. В ту ж мить метелик вийшов на свободу. Але коли людина побачила, що тіло метелика було малорозвиненим, а її крила були невеликого розміру і досить немічні і тому практично не рухалися, вона засмутилвась. Але, не дивлячись на це, у неї була невелика надія на те, що у метелика крила зміцніють і його слабке тільце знайде силу. Але нічого цього, на жаль, не відбулося, хоча минуло вже багато часу. І метелик так і загинув, ні разу не піднявшись у небо.
Це сталося з єдиної причини не розуміння законів природи і життя. Подорожній пошкодував метелика і допоміг їй вибратися з кокона, хоча цього не потрібно було робити. Адже ті зусилля, які прикладав метелик до звільнення, допомагали їй розвивати його тіло і крила.
Точно так само відбувається і в житті людини, всі труднощі які ми долаємо, допомагають нам у житті, вони вчать нас стійко переносити тяготи усього нашого життя. А якщо ми не будемо відчувати цих труднощів, або нам постійно будуть допомагати, ми не зможемо жити повноцінним життям і ми ніколи не зможемо знайти ту силу, яка нам так необхідна для продовження життя.
Тому не дозволяйте стороннім людям допомагати вам у важких ситуаціях, і так само не слухайте їх порад. Вчіться самі долати виниклі на вашому шляху перешкоди.