Написати текст на тему "моя пірйінка "

Рано зійшло ласкаве весняне сонце, розбудивши природу та людей. Воно ковзнуло за стовбурам та гілкам дерев, кинувши довгі чорні тіні на землю. Тихо та спокійно навкруги. Ні шуму автомобілів, ні голосів людей, тільки дзвінкі пташині пісню наповнюють свіже ранкове повітря.Пернаті вже повернулися з теплих країв та принесли з собою тепло та багато цікавих новин. Спочатку чутно самотнє неголосне щебетання, потім до нього приєднується ще один несміливий сонний пташиний голосок. Потім ще та ще. Легкий подих вітру ворушить гілля дерев, на якому тільки почали розпускатися молоді листочки.Прокидаються дерева та квіти, піднімають свої голівки кульбаби, вітаючи сонце. Небо яскраво-блакитне, по ньому швидко пливуть хмаринки, ніби спізнюючись на важливу зустріч. Сонце ще невисоко, воно підсвічує хмари знизу.Прокидаються і люди, вони відкривають вікна, впускаючи бадьористе весняне повітря в кімнати. Пахне теплою вологою землею, свіжою зеленню, ароматом квітів. Потім люди виходять на вулицю та йдуть на роботу або навчання, легко одягнені, з весняними посмішками на обличчях. Піднімаються жалюзі на вітринах магазинів, відкриваються двері установ, наповнюються людьми зупинки автобусів і трамваїв. Все вище піднімається сонце, все яскравіше світить, наповнюючи життєдайною енергією все навколо.

Твір-мініатюра на тему „Зимовий пейзаж”

За що люди люблять зиму? Звичайно, за красу зимової природи – засніжені вулиці й дерева, малюнки на вікнах, сліпуче сонце, що відбивається від льодяної поверхні річок... Я народився і все життя провів у місті, і навіть тут зима відчутно прикрашає звичні вулиці й сірі багатоповерхівки. Сніг ховає під собою всі негарні речі, що є у великих містах – не дуже чисті узбіччя, ями на дорогах, електричні стовпи, непоказні будівлі тощо.

Проте найбільше враження справляє зима у лісі, яку я, нажаль, бачив тільки на фотографіях – календарях та картках. Серед них мені більш за все подобаються такі: височенні ялинки, вкриті пухким снігом, велично стоять на схилі блакитних гір, а крізь їхні віти пробиваються проміні сонця, що заходить. Небо низьке й прикрите хмарами, проте неповністю, і місцями видно клаптики ясного блакитного неба. Відчувається такий безмежний спокій, велична краса, здається, навіть, що ти відчуваєш морозне повітря. Снігу там, мабуть, по пояс, він товстих килимом покриває землю, та під ним вгадуються непевні обриси низьких кущів, великого каміння, повалених дерев.

На кожній вітці кожної ялини лежить сніг, ніби домальований пензлем художника, і прозоре повітря має блакитний відтінок. Кудись вдаль веде широка розкатана дорога, на якій цілими годинами не видно жодної автівки, жодного подорожнього, а по узбіччях цілі кучугури снігу.  

Такий зимовий пейзаж ніби за до подорожі – ставай на лижі та вперед! Або сідай у авто та насолоджуйся чарівною природою, бери фотокамеру та збережи цю зимову красу назавжди.

Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.