Скласти казку "пригоди ононімів у країні лексикології" ! !

Є у світі така країна- Лексикологія.У ній завжди панує радість,життєлюбство та любов.Одного разу Король вирішив влаштувати свято . Грали музики, дівчата і парубки танцювали,веселилися.Лише антонім усе заперечував: музики не грають,на святі зовсім не весело, ніхто не танцює.Синонім був протилежної думки: усе на святі чудово , музики пречудово грають і на святі панує радісна атмосфера.Але що це? На святі з*явилися непрохані гості. Чаклун Сивобородий прилетів на своєму драконі Романові й викрав принцесу Марію, а також знищив все навкруги. Король почав хвилюватися за свою доньку та королівство.Йому потрібні були лицарі, але ніхто не хотів йти на злого чаклуна. І ось з*явилися вони - Омоніми. Омоніми пішли до замку Сивоборода.На шляху їм потрібно було замінити зламаний замок, до пастухові загнати баранців та на баранці річки Лексика приливти до замку злого Чаклуна. І ось вони тут. Щоб перейти через яр їм потрібна балка.Вони перетворилися на балку і перейшли через нього.Щоб перебратися через замок їм потрібно було зламати замок,але вартові одразу б помітили їх.Хтось з омонімів вирішив перетворитися на замок і висіти на двері замка.Друзі  пройшли 1678 сходинок, перелетіли до центральної вежі і врятували принцесу. Але Сивобород вступив до бою. Він перетворив рукав своєї сорочки на рукав річки, але друзі одразу ж перетворилися на ключ птахів і полетіли до замку Лексикології. А злий Чаклун затопив свій замок . Ось так наші друзі Омоніми врятували країну Лексикології.

"Планета-наш спільний дім"

Люди заполонили Землю, закували її в залізні кайдани. Люди вигадали релігію для правління над іншими, вигадали бога, мораль, заповіді... Все це є великою системою для правління. Ви гадаєте, що це розуміє кожен житель цієї планети?! Ні, це зовсім навпаки! Чому всі так бояться кінця світу? Я не розумію таких людей! Чому люди вважають себе володарями світу?! Людство взагалі не повинно мати якихось прав на Землю, а вони думають навпаки... Людство бере планету в аренду, але про плату інколи забуває.

 

 

 

- Добрий день, Юрій Петрович!

- О! Майже 10 років минуло після нашої останньої зустрічі, а ти зовсім не змінився.

- Чому ви так вирішили?

- Тому що погляд у тебе такий самий тяжкий та холодний...

- Так, це є так... Днями просиджую в бібліотеці... Навіть вивчивсь на бібліотекаря.

- І що ж тобі дали ці роки навчання? Дізнався щось нове?

- Ви знаєте, цікавого мало в цій справі, але цікаве те, що ти маєш доступ до великої кількості книг та матеріалів!

- Я цього і очікував...

- Так, ви завжди бачили всіх і все "навскрізь"...

- Ну, а як із сім'єю? Ще не одружився?

- Ні... Я до сих пір самотній, я просто звик до цього.

- Я цього теж очікував... Знаєш, ти заходь до мене вечером на чашечку кави.

- Добре, зайду.

- Вибач, мені треба йти.

- Так, до побачення...

- Не забудь зайти до мене!

- Так... можливо... Бувайте.