Сочинение на тему співрозмовник-не вантажівка, на яку можна скидати тонни своїх емоцій і справ.​

Я дуже пишаюся своїм товаришем за те, що він є в мене. Ми неначе бачемо наскрізь один одного, відчуваємо коли комусь погано, впадає у сум чи дуже радісний. І для цього не потрібно лізти в душу другові. Я ніколи не буду плювати у душу йому, якщо щось не так. Він зрозуміє це без слів. Я пишаюся ним за те, що він не підставляє мені ногу, і допомагає у складних ситуаціях. З ним хоч у пекло. Ми намагємося уникати гострих кутів у наших стосунках, але ж і без перепалок не обійтись теж. І якщо ми почали сваритися, то мій товариш швидко залагодить сварку.

Кожна людина має певні характеристики, які можна віднести до ідеалів. Наприклад, гарний солов’їний спів, або добрі знання у науках, таких навичок можна перелічувати без кінця. Ясна річ у всіх сильні сторони різні, завдяки цьому ми можемо пишатися своєю індивіальністю.

Головне, що треба пам‘ятати, якщо забути про всі таланти, то можемо втратити себе. Коли забудемо про навички гри на гітари, то через два-три роки будемо грати вже не так досконало.

Саме таке відчуття можно віднести до старості. Може тобі і не бути шістдесят років, але проґавини у розсудку не дадуть можливості зіграти ідеально, як це було колись. Ти просто довго не займався цим, не йшов вперед, просто був зайнятий чимось другим, тим що вбивало небезмежний час та талант.

Забувши про ідеали, ніхто не буде палати, як ясна зірочка, люди будуть поступово зливатися з небом.