Твір на тему: стаття, якість програм українського телебачення

 Телебачення – звичне для нас слово. От про що пересічна людина одразу ж згадує, коли чує його? Для кожного, звісно ж, свої асоціації. Та існує більшість. Ось для них телебачення – це розвага і трата вільного часу. Навіть не засіб отримання інформації. Але саме для цього телепростір і був створений. Усім відомо, що слово – це зброя. Її найчастіше використовують представники ЗМІ. Тепер варто задуматися – а чи правильно журналісти сучасних телеканалів користуються своєю «зброєю»? Як на мене, то зовсім не так. Лише взяти до уваги той факт, що значна частина,  ба більше, близько 90 відсотків інформації, що подають у новинах – негатив. Це новини про катастрофи, різноманітні кризи, вбивства, аварії і т.п. Людей просто залякують. Після цього соціум не може бути цілком психічно здоровим,на жаль. Це стосується й дитячих програм. Більшість із них нічого доброго не розвивають у дітях і навпаки, притуплюють їхні таланти.

   «Стільки цікавого по телевізору – жити нема коли!»  Андрій Вансович

 Телебачення,до якого ми звикли надто просте. Це частина нас самих, попри те, цікаве воно нам чи ні. З року в рік українці все більше й більше зловживають переглядом популярних телеканалів. Так, мова йде саме про найбільш популярні, тому що, на превелику прикрість, саме вони несуть нездорову атмосферу до громадян. Це розважальні телепередачі, в яких освітлюється вся тупість сучасного життя. Також, це музичні передачі, де чути неякісну поп-музику. На усіх телестанціях видно або обличчя так званих «зірок», або ж наших політиків. «Четверта влада» зловживає своїми вміннями та можливостями впливу на людей. Не направляє у потрібне русло. Наше сучасне телебачення вчиться у західних сусідів. Саме тому транслюються низькоякісні серіали та політичні заангажовані передачі.

   «Телевізійний образ слабкіший, ніж у кіно, і тому вимагає посилення його словом.» Зенон Дмитровський

   Звісно ж, що існує на українському телеетері й якісні програми. Переважна більшість з них – це авторські проекти, що порушують суспільно вагомі теми. Актуальність подібних телепередач не зникає роками і завжди знаходиться свій глядач.

   Телебачення - це досягнення світової науки. Воно надало людям змогу знати і бачити все і всюди. Людина звикла перед телевізором відпочивати, хоча повинна була б вибирати вартісне для себе.

    «Телебачення – це грань між інформацією і мистецтвом.» Тетяна Цимбал.

   Цю межу треба добре бачити і намагатись не переступати через неї. Ідеальна формула корисного перегляду ТБ – саме серединка, де керують слова та мистецтво. Це насамперед залежить від того, хто подає матеріал і як він це робить. Але також залежить від глядача, що повинен не лише обирати, але й аналізувати та поглинати лише необхідне.

   Після висвітлення сучасного телебачення майже зі всіх сторін, розумію – змінювати його у кращу сторону варто. В майбутньому я теж не проти взяти у цьому участь. Теорії достатньо, та й практичні навики можна здобути, якщо дуже захотіти.

   Тож, на останок, глядачеві обирати – дивитись йому «телебачення, що втратило совість», або ж те, що створює реальність.

Одного разу зі мною сталось дивне непорозуміння. Це був зовсім звичайний літній день. Я спочатку побачив хлопців, які досхочу потішалися над смішним чоловічком і над його смішною промовою. Від природи, я людина допитлива, тому і вирішив дізнатися, що ж там сталось.
Одягнений він був у щось на зразок скафандра, який сяяв і переливався металевим блиском, немов зірка з новорічної ялинки. Його фігурку можна було б назвати стрункою, якби кишені не стовбурчились б від захованих в них бозна-яких цікавих штучок. Через каламутне скло шолома було видно, як чоловічок, відчайдушно кривляючись, ворушить губами. Схоже, йому було душно в цьому незручному вбранні, але він терпів. На грудях у крихітного космонавта висіла блискуча як і скафандр, металева коробка. Потім я зрозумів, що то був перекладач.

Я підійшов ближче. І сказав:

- Не дуже-то тямовитий у тебе костюм!

Крихітка-космонавт відповів:

- Нашій цивілізації так не здається.

Я вирішив запитати:

- А де ця ваша цивілізація?
- О, дуже далеко! Я не знаю, як ви називаєте цю зірку. - відповів космонавт, вказуючи блискучою рукавичкою в небо.
Але там не було ніякої іншої зірки, крім ласкаво сяючого сонця.
- А як ти сюди потрапив?  

- Мій космічний корабель вийшов зладу. Ходімо, я тобі його покажу.

Спочатку я мав сумніви. Але коли я побачив цей дивний пристрій - вони зникли. Це була не дуже велика посудина з безліччю кольорових вогників.  Я хотів детальніше одивитися цей корабель, але коли доторкнувся до нього, то мне вдарило струмом. У голові запаморочилось і я впав. А коли відкрив очі, навколо не було нічого дивного. Друзі звичайно не повірили мені, коли я їм розповів про цей випадок. Але ж ви вірите?

Школа - наш другий дім, наша класна кімната - наш маленький будиночок,у якому живе наша шкільна сім`я, тому дбати про його чистоту необхідно.
     По-перше, кожного тижня мусимо обрати двоє чергових (бажано хлопця та дівчину).Ці люди будуть відповідальними за чистоту нашого класу впродовж тижня.
    По-друге,у класі має бути відповідне знаряддя для цього виду діяльності,це має бути : ганчірки, відро, швабра та хімія, необхідна для дезінфекції.Також, якщо у класі є рослини, має бути поливальничка.
   Спочатку чергові мають привести парти та дошку до порядку.Потім,зібрати папірці та інше сміття із підлоги.Далі, бажано протерти пил і помити підлогу.Важливим є і повітря у класі,там не має бути душно, тому потрібно відкрити вікна та провітрити кімнату.
   Для того, щоб класна кімната була завжди охайною і чистою, потрібно не лише прибирати регулярно, але й не смітити там, адже чисто не там де прибирають,а там де не смітять.