14 скласти план по цьому тексту: державний заповідний дендропарк «софіївка» знаходиться в місті умані черкаської області. без сумніву, це один із шедеврів садово-паркового мистецтва. його називають перлиною україни. на жаль, імена тих, хто своїми руками створив «софіївку», не збереглися. нещодавно вдалося з'ясувати імена трьох будівничих: івана та іллі вдовиченка і корнія кузьменка. усі вони були кріпаками. автором проекту є польський військовий інженер мертель. замовлення на будівництво він отримав від магната станіслава потоцького. шедевр був подарунком вельможі його майбутній дружині софії. парк було створено у скелястому урочищі кам'янка поблизу міста. урочище порізане ярами в багатьох напрямках. тут протікав звивистий струмок багно. у цілому кам'янка мала на той час непривабливий вигляд. створення парку розпочиналося 1796 р. було викопано ставки, а з величезних кам'яних брил споруджено гроти та оглядові майданчики. струмок багно одягли в граніт і перегородили порога влаштувавши мальовничий каскад. греблю верхнього ставка, що одержав назву солодкого моря підняли на висоту 22 метрів вище від рівня нижнього ставка. це дало можливість створити фонтан, що б'є вгору струменем заввишки 20 метрів гігантська парабола фонтану грає на сонці всіма кольорами весели. від солодкого моря прокладено підземний канал, що символізує міфічну річку стікс. за грецькою міфологією, цією річкою харон перевозить душі померлих до царства аїда. і в парку річка стікс впадає у так зване море мертвих. не все в софіївці пов'язане з грецькою міфологією. наприклад, у ставку лежить величезний уламок граніту. його називають каменем смерті. легенда пов'язує його походження й назву з нещасним випадком під час будівництва. тут загинули кріпаки, розчавлені непосильним вантажем. у парку висаджено дерева місцевих порід та екзотичні рослини з усього світу. алеї прикрашено статуями античних богів і богинь, їх виготовляли найкращі скульптори італії. уманський парк є своєрідним еталоном для спеціалістів садово-паркового мистецтва

1.Еталон чудовий паркового мистецтва
2.хто будував софіївку?
3.де будували софіївку?

Мені чомусь раніше здавалося, що усна народна творчість — це минувшина, щось таке, що давно записане, видрукуване і зберігається на полицях. Не раз доводилося слухати гуртові співи в дорослій компанії. Але співали в основному одні й ті ж пісні. Не один раз я замислювався над тим, чи розвивається народна творчість зараз, у наші дні. Спершу мені здавалося, що зараз вона (особливо пісенна) не розвивається, бо мені невідомі сучасні народні пісні, весь час я чую тільки старі, записані багато років тому. Спершу я не розумів причин, чому раніше пісні творилися, а сьогодні я не бачу цього процесу. Але які ж причини, що вони не творяться? Невже раніше люди були більш творчими, а зараз ні? Але ж так не може бути. Як же знайти причини такого мовчання? Виникла ще одна думка: а може, пісенна народна творчість набула інших форм, про які ми не здогадуємося?
За всіма ознаками, що притаманні пісенній усній народній творчості, я став досліджувати, чи є якісь пісні, які підпадають під ці ознаки? І ось що з'ясувалося: ми маємо велику кількість пісень, які люди залюбки співають нарівні з традиційно народними піснями, але на відміну від народних пісень ці пісні мають авторів, їх створили поети і композитори, і кожна пісня має своє життя. Я провів невелике опитування і з'ясувалося, що найчастіше співаються пісні, створені авторами за останні 20—25 років. Часто можна почути:
Мамо, мамо вічна і кохана,
Ви пробачте, що був неуважний.
Знаю, ви молилися за мене Дні і ночі, сива моя пене.
І мало хто при цьому згадує, що слова написав М. Луків. Моя бабуся і дідусь залюбки співають пісню, яку вважають народною і яка до сьогодні залишається популярною у співочих гуртах:
Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті
Лиш одній в цілім світі
Розкажу про любов...
І таких пісень, які співає не одне покоління, багато. І назви вони мають часто не такі, як давали їм автори: "Про тополю", "Про мамину вишню", "По стежині дівча ішло", "Чорнобривців насіяла мати", "Сіло сонце...", "Ой летіли дикі гуси..." І ще можна багато пісень перераховувати. Тож я дійшов такого висновку, що ці пісні за всіма ознаками є народними: їх співають, вони передаються усно (якщо й переписуються, то це не означає, що форма поширення змінила їхню популярність), мають віршовану форму, невеликі за обсягом і мають деякі варіанти. Єдине зауваження: це пісні літературного походження, що стали народними, але не завжди ті, хто співають ці пісні, напевно знають їх авторів.
Ми можемо стверджувати, що пісенний жанр народної творчості живе і сьогодні. Якийсь період історичного розвитку буде кликати до життя ті ч и інші жанри народної творчості або певні теми. У часи козаччини, наприклад, були популярні маршові пісні, думи. Коли у нашій країні почалися демократичні процеси, то маршові пісні стали теж популярними і серед них такі пісні, де авторство достеменно відоме — це на слова Івана Франка, Миколи Вороного, Олександра Олеся. Але виконувалися вони поряд з іншими народними піснями і самі ставали (а може, й були) народними. Серед мітингуючих мені доводилося чути:
За Україну,
За її волю.
За честь і славу,
За народ!
А які жанри усної народної творчості живуть сьогодні? Пісні (в основному ліричні, але й маршові теж), казки, сучасні приказки, прислів'я і невмирущий жанр — анекдоти, який буде жити віки.
Прислухайтесь, шануйте, поважайте народну творчість — скарбницю нашої мудрості, нашої історії, яку ми передамо наступним поколінням.

Струнка, пишна, пахуча новорічна ялинка – справжня окраса новорічних свят. Свіжа, принесена в дім з зимового морозу, вона наче казкова лісова принцеса веде за собою святковий настрій. Ялинку встановлюють у кімнаті на видноті та починають прикрашати.

Прикрашання новорічної ялинки – відповідальне та радісне заняття. З коробок дістають блискучі прикраси – кульки, іграшки, дощик, цукерки у золотих обгортках. Спочатку встановлюють верхівку або зірку, потім розвішують найбільші кульки. Ялинку опутують спіраллю різнокольорових ліхтариків. Маленькі фігурки казкових героїв, тваринок, янголів рівномірно розвішують по всіх гілках, щоб не було негарних прогалин та пустоти. Ще на гілки розкладують мохнатий сріблястий дощик та невагомі білі сніжинки з вати.

Під ялинку ставлять фігури Діда Мороза та Снігуроньки, а навкруги розсаджують великі м’які іграшки. Вони будуть охороняти до ранку подарунки, які члени родини приготували одне для одного.