Замітка до газети: про корисну роботу.

                      Звіт про роботу на пришкільній ділянці

Сьогодні, 23 вересня ми з (клас) класом: Посадили дерева та поприбирали пришкільну ділянку. Звітую. У роботу було заключено 15 учнів. Почали о 14.00 год. , працювали 40 хвилин.  На ділянці №5 прибрано, листя й сміття немає. Дерева посаджені біля головного шкільного двору. Узгоджено директором школи (№ школи) (П.І.Б директора) а також заступника з виховної роботи і чергової діятільності.

З повагою та турботою про рідну школу, учні _ класу!

Перша вчителька – це друга мати. адже поки ми в школі вона завжди з нами: вона нас і навчає, і виховує, і в столову водить… немає того розмаїття вчителів, як в старших класах, вона сама виконує всі ці обов’язки. і тим самим вона дуже схожа на рідну матір. тому, особисто для мене, улюбленою є перша вчителька. до речі, ви ніколи не задумувались, чому немає жодного першого вчителя-чоловіка? мабуть, лише жіночі «крихкі» плечі можуть витримати всі ці навантаження.. та ще й, коли в групі не 3, і навіть не 5 дітей, як в сім’ї, а 15 – 30. і це ж кожного потрібно навчити, на правильний шлях навести, зробити перші дорослі кроки. не дарма ж про неї стільки пісень і віршів. мабуть, саме тому моїм улюбленим вчителем є саме перша вчителька, галина григорівна. вона стала справжньою шкільною мамою, турботливою і справедливою, яка подарувала мені пакуночок людських якостей і зрозуміти, що найголовніше – це душа. і нехай пролетять роки, але вона назавжди залишиться в моєму серці як справедлива наставниця. низький уклін їй за сумління та виховання; моїй неньці за те, що обрала саме її серед інших; вчителям старших класів, які підтримували та удосконалювали отримані мною здобутки; і вам, мої любі викладачі удпу, за вашу щирість, відкритість і бажання навчити шляхетній професії.

Відомий філософ доби відродження сказав: «рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». у xvii столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. сьогодні, у столітті xxi, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію. ця проблема виникла не на сучасному етапі. відтоді, як україна опинилася під владою польщі, литви, угорщини, росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.