Вільний твір ессе на тему "могутність та чарівність слова"

 Милі риси в характері друга чарують, приваблю­ють, схиляють до щирості, викликають любов і повагу. Почуття дружби тим міцніше й глибше, чим більше таких милих і яскравих індивідуальних особ­ливостей знаходять друзі взаємно, чим більше мають підстав милуватися й захоплюватися один одним.

  Хто ж більше дістає, хто в більшій вигоді: той, хто милується, чи той, ким милуються? Якщо вони взаємно милуються один одним, то вони й збагачу­ють один одного, отже, вони обидва у великій вигоді. Не бідніє той, хто дарує скарби душі своєї, навпаки, внутрішній світ його повніє, буяє, дає ще більші уро­жаї. Збагачується і той, хто приймає такі дарунки.

  Те самісіньке можна сказати й про цілі народи. Дружба народів міцніє й розвивається на основі гли­бокого і щирого взаємовизнання і почуття поваги до індивідуальних особливостей кожного з них. А най­перша, найголовніша індивідуальна ознака народу – його мова, література, мистецтво, пісні, усна твор­чість. Мова – це характер народу. В ній відбито його психічний склад, звичаї, побут, нахили. Мова – це історія народу. Всі попередні покоління від найдав­ніших часів залишили в мові свої глибокі сліди. І хоч мова невпинно змінюється, еволюціонує, вбирає в себе все нові й нові елементи, які дає суспільне жит­тя і стосунки з іншими народами, або викидає застарілі, віджилі елементи, однак така еволюція відбу­вається на основі надбань попередніх поколінь. Коли вже сформувалася індивідуальність народу, вона не­впинно розвивається. З індивідуальністю народу ра­зом формується і його мова, а сформувавшись, вона в сприятливих умовах далі розвивається все пишні­ше й пишніше, за своїми, властивими їй, законами.

  Мова – це пам’ять народу. Але майбутнє виростає з минулого. Наступним поколінням ми передаємо увесь свій досвід, і позитивний, і негативний, так са­мо й гіркий досвід культу особи Сталіна: дивіться, вчіться, не повторюйте наших помилок. Історія – ве­лика вчителька, мати-наставниця.

  У кожного народу свій психічний склад, свої особливості характеру, свій історичний досвід, свої традиції в труді, в побуті, в звичаях, у творчості. І все це відбито в мові. Тільки німий мовчить, а на­род усю свою творчу діяльність – труд, героїзм, бо­ротьбу, розваги, смуток, веселощі – все оформляє словом. Мова – засіб вияву бурхливого змісту на­родного життя. Ось чому так дбайливо й уважно треба ставитись до мови кожного народу. Цілкови­та рівність і рівноправність народів – ось непохит­ний закон їхнього співжиття.

ДРУЖНИЙ , ДРУЖНІЙ 
1. Дружний – дружній 
Щоб не плутати цих прикметників у вживанні, треба чітко знати, яку думку кожен із них виражає. 
Дружний – пов’язаний взаємною прихильністю, згодою, довірою, відданістю; одностайний. Протилежне – розрізнений, роз’єднаний. Уживається зі словами: загін, колектив, народ, рід, сім’я, сміх, спів, весна, праця, робота, звучання, сходи озимини і т. ін. Похідне – дружно. 
Дружній – приязний, приятельський, доброзичливий, дружелюбний. Протилежне – ворожий. Уживається зі словами: контакт, зв’язки, взаємини, стосунки, армія, країна, рука, усмішка, візит, жарт, погляд, тон, шарж, до зустріч, критика, обстановка, порада, розмова, вітання, листування, почуття, слово, переговори тощо. Похідне – дружньо. 
2. Про прикметники дружний і дружній теж писав Борис Антоненко-Давидович, наголошуючи, що через звукову подібність їх часто плутають і ставлять не там, де слід: “Дружніми зусиллями здолали ми всі перешкоди”; “Передайте мій дружний привіт усім товаришам”. 
Письменник пояснював, чому в цих реченнях прикметники треба поміняти місцями. Бо дружний – то одностайний, той, який має спільні інтереси з іншими: “Тут ми самі, дружною силою, можемо собі до ван Франко). Іноді це слово означає “широкий, нестримний: “Весна була рання, дружна” (Зінаїда Тулуб). А дружній – приязний, народжений дружбою: “Дружня розмова” (Панько Куліш). 
На жаль, до таких порад мало прислуховуються. І сьогодні згадані слова часто вживають у невластивому їм значенні.

Ми не можемо побачити час, але саме з його до ми вимірюємо наше життя. Виходить, що час існує, хоча його не можна помацати руками. Також його не можна розтягнути, прискорити або стиснути за власним бажанням. Але іноді нам здається, що час йде так повільно! Наприклад, коли чекаєш кінця уроку. А веселий день, повний розваг, проходить так швидко! Тому мені важко повірити, що години і хвилини завжди однакові.

Вважається, що ми не можемо керувати часом. Наприклад, я не можу повернутися в вчорашній день і відповісти на минулому уроці краще, ніж я вже відповів. Або відправитися в середньовіччя і поспілкуватися там з лицарями. Та епоха вже в минулому.

Але все одно я можу керувати часом, хоча б частково. Можна запланувати свої справи і встигнути все, що потрібно. Можна провести час корисно: у навчанні, спорті, читанні книг та інших важливих заняттях. А можна витратити його даремно. Люди часто скаржаться, що їм не вистачає часу, а самі витрачають його на плітки і порожні розваги. Хтось дивиться по телевізору все підряд, а хтось щодня з головою занурюється в комп’ютерні ігри.

Зате всі люди відчувають цінність хвилин і секунд коли, наприклад, чекають «Швидку до викликану до хворого. Або коли на місце пожежі поспішають співробітники МНС. Людина також цінує час, коли запізнюється на поїзд або не встигає щось зробити. Іноді не вистачає якоїсь однієї хвилинки ! От якби забрати цю хвилину у того, хто її витратив би даремно і передати тому, кому вона дуже потрібна! Але, на жаль, так не буває.