98 і! написати есе у публіцистичному стилі, присв'ятивши його прикладу людської наполегливості, якій можна позаздрити. до беріть оригінальний заголовок.
Мій дідусь Іван сидить на чолі великого овального столу у просторій залі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина на сімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честь знаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років. Він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою, яскравими синіми очима. Одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного, богемного вигляду.
Мій дід – успішна людина. Все, що він має, заробив своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився у глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок – взагалі нічого не було, окрім горя та злиднів. Батько загинув на війні, коли хлопчикові виповнилося шість років, залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важко йому прийшлося у житті.
Та була в нього одна риса, яка й стала запорукою його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. Невідомо, хто заронив у його дитячу душу таке бажання, але мріяв тільки про одне – вивчитись. З свого Богом забутого села, ледве закінчивши школу, помандрував він до далекої незнайомої Москви. І там якимось чудом вступив до інституту. Вчитися було страшенно важко. Приходилося і голодувати, терпіти суцільне безгрошів"я, обходитися без необхідного. Але бажання вивчитись і наполегливість зробили свою справу: здолав він науку.
А потім почав працювати за фахом. Чесно працював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не шкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.
Тепер мого діда знає ледь не вся країна: він побудував найвеличніші споруди в багатьох містах не лише України, але й світу. Має за це державні нагороди, подяки й грамоти від самого Президента!
Отже, якщо спитати мого діда, в чому полягає його життєвий успіх, він вам скаже: будь наполегливим у досягненні мети, працюй і не шукай легких шляхів. Все дуже просто.
eduard495
09.08.2020
7 березня 2014 року ми відсвяткували свято-Міжнародний жіночний день. Ми влаштували великий концерт, де дівчата мали протанцювати і проспівати пісню. Всього виступало троє класів: п'ятий, сьомий та дев'ятий. Всі виступили дуже гарно, але найкращими були п'ятикласники, хоч вони і були молодшими за своїх старших друзів. А після концерту всі пішли в їдальню на святковий стіл. Там подавали різні солодощі, а саме: морозиво, тістечка, фрукти, та інші... Після святкового столу хлопці дарували подарунки слабкій статі. Це були і квіти, і різні приємні та потрібні дрібнички. Цей день усім запам'ятався надовго...
bulin2001
09.08.2020
7 березня 2014 року ми відсвяткували свято-Міжнародний жіночний день. Ми влаштували великий концерт, де дівчата мали протанцювати і проспівати пісню. Всього виступало троє класів: п'ятий, сьомий та дев'ятий. Всі виступили дуже гарно, але найкращими були п'ятикласники, хоч вони і були молодшими за своїх старших друзів. А після концерту всі пішли в їдальню на святковий стіл. Там подавали різні солодощі, а саме: морозиво, тістечка, фрукти, та інші... Після святкового столу хлопці дарували подарунки слабкій статі. Це були і квіти, і різні приємні та потрібні дрібнички. Цей день усім запам'ятався надовго...
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
98 і! написати есе у публіцистичному стилі, присв'ятивши його прикладу людської наполегливості, якій можна позаздрити. до беріть оригінальний заголовок.
Таке життя.
Мій дідусь Іван сидить на чолі великого овального столу у просторій залі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина на сімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честь знаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років. Він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою, яскравими синіми очима. Одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного, богемного вигляду.
Мій дід – успішна людина. Все, що він має, заробив своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився у глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок – взагалі нічого не було, окрім горя та злиднів. Батько загинув на війні, коли хлопчикові виповнилося шість років, залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важко йому прийшлося у житті.
Та була в нього одна риса, яка й стала запорукою його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. Невідомо, хто заронив у його дитячу душу таке бажання, але мріяв тільки про одне – вивчитись. З свого Богом забутого села, ледве закінчивши школу, помандрував він до далекої незнайомої Москви. І там якимось чудом вступив до інституту. Вчитися було страшенно важко. Приходилося і голодувати, терпіти суцільне безгрошів"я, обходитися без необхідного. Але бажання вивчитись і наполегливість зробили свою справу: здолав він науку.
А потім почав працювати за фахом. Чесно працював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не шкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.
Тепер мого діда знає ледь не вся країна: він побудував найвеличніші споруди в багатьох містах не лише України, але й світу. Має за це державні нагороди, подяки й грамоти від самого Президента!
Отже, якщо спитати мого діда, в чому полягає його життєвий успіх, він вам скаже: будь наполегливим у досягненні мети, працюй і не шукай легких шляхів. Все дуже просто.