Подані іменники записати, поставивши їх у формі ородного відмынку однини: мідь, височінь, заметіль, любов, мить, кіновар, подорож, пригорщ, гостинність, рідкість, сіль, хоробрість, лють, розповідь, верф, об, повість, смерть, ненависть, молодість, кров, домовленість, цінність, безліч, мораль, галузь, доповідь, власність, вартість, розкіш, велич.

міддю, височінню, заметіллю, любов'ю, миттю, кіновваром, подорожжю, пригорощю, гостинністю, рідкістю, сіллю, хоробрістю, люттю, розповіддю, верф'ю, обом, повістю, смертю, ненавистю, молодістю, кров'ю, домовленістю,цінністю, безліччу, морал'ю, галуззю, доповіддю,власністю, вартістю, розкішшю, величчю

Як би там не говорили, але багато в чому сама людина все таки визначає свою долю тоді коли вона все ж може вибирати. Але ж часто буває що з нами стається банальна випадковість яка вирішує все за нас.Доля людини у великій мірі залежить від того як вона мислить і який в неї характер.Що судилося, те зміниш. У кожному житті людини є свій сенс і їй визначено пройти певні випробування і повороти долі. Але якщо у людини сильна воля, то вона змінить те, що визначено і справиться з усіма зовнішніми перепонами на шляху до того, що вона хоче. У кого сильна воля - буде творити свою долю.Той, у кого слабка воля, не може бути творцем своєї долі - він підкоряється обставинам та іншим людям, які його долю і формують. Тільки вольова людина може взяти долю в свої руки, і сама визначати свій шлях, а не по течії. Можу навести приклад з літератури. Як писав Т. Г. Шевченко: "У кожного своя доля і свій шлях широкий..." . 
Цим він хотів сказати,що людина творить свою долю , а доля її шлях.Також доля залежить від характеру людини. Наприклад як у пісні Короля і Шута "Два друга и розбійники" один хлопець сказав що здробить все, що завгодно тільки щоб вони не вбивали його. Отаман зграї сказав вбити свого друга , на що він погодився і в той же момент встромив у серце друга клинок. Ось так можуть робити люди із слабким характером, хоча він міг і не підкорятися наказу, а разом з другом відбитися від тієї зграї розбійників, або хоча би втекти.
На завершення свого роздуму підсумую: я аж ніяк не стверджую, що треба опускати руки, якраз навпаки, боротись потрібно до останнього. От тільки коли настає те "останнє", не варто товкти головою в стіну, натомість куди краще впасти в теплі обійми старої-доброї долі.

Під час весняних канікул я люблю ходити до лісу, подихати свіжим повітрям, побачити пробудження природи від зимового сну, зняти гарні пейзажі, птахів. З собою обов’язково беру фотокамеру. Сьогодні вранці холодно і вогко, але я збираюсь на прогулянку.
Напровесні під час відлиги з’являються першоцвіти. Я вирушаю до лісу на пошуки пролісків. На невеликих пагорбках, де розтанув сніг , де-не-де проросли зелені стрілочки – це проліски. Розквітла перша квітка весни. Два яскраво-зелені листочки розійшлися і на тонесенькій стеблинці висить молочно-біла квітка. Вона повільно колихається від найменшого подиху вітру. Ось пролісок вже розкрив свої тендітні і ніжні пелюстки, їх три. Серединка квітки блідо-зелена з білим кантом і тичинками. А ось праворуч, їх вже ціла галявина, квіти дружно розцвіли і мені дуже пощастило. Добре що проліски ще є у лісах і їх оберігають. Я милуюсь цим весняним дивом, дуже радію, фотографую в режимі макро: зверху, знизу, збоку. М’яко ступаючи по сніжку швидко повертаюсь назад додому, залишаючи загадковий ліс.