Написати твір про осінь десь на один листок, на українській мові.

Осінь - пора, яка зачаровує своєю красою та одночасно схиляє нас до сумних спогадів та думок. А довкола - неймовірне розмаїття яскравих барв. У цю пору року природа останній раз радує і дивує нас буйством кольорів і фарб. І нам потрібно просто порадіти життю, забувши про всі проблеми і турботи.Багато хто вважає, що осінь – найсумніша пора року, коли на зміну сонячним дням приходять дощові, туманні будні. Але як би сумно не було, ми просто не можемо не усміхатися, коли на вулиці така купа кольорів і атмосферності. Ось ще одне нагадування, чому осінь найчарівніша і найказковіша пора року.Дерева готуються до зимового сну і поступово змінюють колір свого листя. Весь пейзаж сяє золотом з відблиском червоного полум’я. Згодом відтінки змінюються та стають жовтогарячими.
Я люблю осінь за її неповторність, розмаїття кольорів та неабияку вишуканість.

У кожної людини свої вподобання і кожен проводить свій вільний час за найулюбленішим заняттям.
У мене нема багато вільного часу,адже я навчаюсь у школі, і намагаюсь старанно виконувати домашню роботу і також свої обов'язки. Тому свій вільний час я проводжу з користю.Моє улюблене заняття, це читання книг.Я люблю читати українську літературу а також зарубіжну.
Книга—це джерело знань,з її до ми стаємо розумнішими і розвиваємо свій інтелект.
Читання книг дає мені змогу розслабитись.Також я можу дізнатись багато життєвих ситуацій і історій .Я ніби проникаю у світ героїв і пізнаю їхнє життя.
За читанням книги час летить непомітно,тому інколи я можу читати декілька годин поспіль,але для мене це нестрашно,адже це моє улюблене заняття.
Я люблю книги. І проведення часу за книгою,на мою думку є найкращим варіантом зайняти себе чимось у вільний час.

Для кожної дитини її мама — найкраща в світі. Моя мама дійсно краща з мам. Уся наша родина дружна і щаслива завдяки їй. Нас у неї троє. І всі хлопчики. Мама іноді жартуючи говорить: «Не троє хлопчисьок у родині, а четверо». Це вона має на увазі тата, коли він пустує з нами на рівних. У ці хвилини мама зітхає, що Бог не дав їй дочки. Але ми знаємо, що це несерйозно, що вона усіх нас дуже і дуже любить.

Головне в нашій мамі — це те, що вона завжди, як я тепер розумію, рахувалася з особливостями наших характерів, ніколи не намагалася зламати, підкорити, принизити. Карати за огріхи карала, але ніколи не принижувала нас, тому що бачила в кожному людину. Мама вчила нас стояти один за одного, допомагати завжди і в усьому, виручати у важких ситуаціях, пам'ятати, що у світі немає нічого дорожчого, ніж міцна родина, де один за всіх і всі за одного.