Відредагуйте: музикальна школа; не звертати увагу; з точки зору; сто років тому назад; у тексті зустрічаються помилки; у якостімитця.

музична школа , не звертати увагу , з точки зору , 100 років назад , у тексті є помилки , в ролі митця

Ти наше диво калинове
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється, ожива, як їх почує...
Так говорив Т. Г. Шевченко. А для мене чим є мова мого народу? Без перебільшення можна сказати, що це одна із найбільших цінностей у житті. Це те найперше, що оточує недавно народжену дитину. Мати, батько і їх мова найпершими схилялися над немовлям. Потім була пісня — мамина колискова, дитяча, жартівлива. І скрізь чулися рідні, знайомі слова.
Кожна людина обирає собі мову, якою спілкується, інколи таких мов кілька, але рідною буває лише одна; найпотаємніші думки довіряють найріднішій мові і пишуть вірші загалом найріднішою мовою.
Немає такого письменника, який би не виказав своєї любові до своєї мови, який би не вболівав за її долю. Мільйони слів, а кожен письменник повинен вибрати свої, створити свою, власну, комбінацію, яку ще ніхто не сказав:
Страшні слова, кол вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше.
Найбільше серед письменників переймалися проблемами мови М. Рильський, П. Тичина, В. Симоненко, М. Куліш, А. Малишко, і зараз вони тривожать серце і Дм. Білоусу, і Б. Олійнику, і Дм. Павличку, Л. Костенко, І. Драчу та багатьом іншим. А вже про Шевченка і говорити нічого. Тому що роль мови у житті людини важко переоцінити. Можна багато говорити про красу, мелодійність, чарівність української мови. Тільки глухий не оцінить краси української мови. А яка сила жарту і дотепу в українця! Багато списано паперу про те, як принижувалася наша мова протягом віків, скільки виходило циркулярів про її заборону. Про це уже не варто говорити. З 1991 року українська мова знову здобула статут державної. Наша мова гідна такого статусу, бо нею можна сказати і найніжніші слова освідчення, і найдотепніші жарти, а зараз вона вчиться бути ще й діловою. Перед нею великі можливості. Ось тільки нам, українцям, треба навчитися її поважати, вважати рідною, найкращою. Бо мова — це сутність людини, це першоелемент народу, нації. Це не лише засіб творчості, хоч і це її величезний пласт, це — душа народу, його самобутність, неповторність. Згадайте, як любив і милувався українським словом Мокій у п'єсі М. Куліша "Мина Мазайло". Багато письменників ставлять мову в один ряд з Україною, матір'ю, коханою. Люди України, вчіться у письменників любити свою мову, збагачуйте її, розвивайте, і тоді ви і самі не помітите, як це "диво калинове" зачарує вас навіки.

Я дуже люблю осінь. Мені подобається гати за чудовими перетвореннями природи. Все навколо буяє яскравими, жовтогарячими барвами. Не дарма осінь прозвали золотою.

У дощовиту погоду немає нічого приємнішого, ніж закутатися в теплий плед, зварити чашку какао та читати книгу або дивитися фільм, мигцем гаючи краєм ока, як за вікном метушаться в поспіху ті, в кого в цей день невідкладні справи.

З часом листя опадає майже повністю, встелюючи землю багряним килимом. Дивовижне видовище! Я із захопленням гаю, як осінь за вікном чарівну казку пише.

  Осінь — найкраща пора року для неробства та чаювань справжніх домосідів. Цей період має свій прекрасний особливий шарм з ноткою смутку. Це час для роздумів і рукоділля.

Зазвичай в другій половині листопада я вже потихеньку починаю готуватися до Нового року, зокрема, обмірковую подарунки своїм близьким. Я дуже люблю все робити своїми руками та з душею. Наприклад, в’язаний шарф своєму дідусеві я почала робити ще в жовтні.

Осінь для мене — це казкова, гарна пора, коли втілюються в життя дива. Це час приємних спогадів і підготовки до новорічних свя