Складіть речення так щоб слова тьмяніє і мрячить , в першому реченні були особові, автор другому безособові

Антуан Ріші, кімната якого виходила вікном на північ, прокинувсь о сьомій. Він уперше за кілька місяців чудово виспався й, усупереч своїй звичці, ще чверть години полежав у ліжку, потягуючись, покректуючи від задоволення і прислухаючись до приємної метушні на кухні. Коли він потім устав, і широко розчинивши вікно в сонячний ранок, вдихнув на повні груди запашного ранкового повітря й почув рокіт морського прибою, його добрий настрій уже не знав меж. Випнувши губи дудочкою, Антуан Ріші почав насвистувати бадьору мелодію.

Насвистував він і вдягаючись, насвистуючи, вийшов з кімнати й пружною ходою наблизився до покоїв доньки. Постукав у двері. Постукав ще раз, зовсім тихенько, щоб її не налякати. Відповіді не було. Ріші посміхнувся. Він добре розумів, що вона ще спить.

Обережно просунув він ключа в замкову шпарину, тихо, зовсім тихо відімкнув двері, аби не злякати доньку, прагнучи ще сплячою застати в ліжку й розбудити своїми поцілунками, ще раз, востаннє, до того, як віддати іншому чоловікові.

Двері відчинилися, Ріші зайшов і сонячне світло вдарило йому в обличчя. Здавалося, кімната наповнена блискучим сріблом, усе сяяло, аж довелося на мить заплющити очі.

Коли він їх розплющив, то побачив Лору, яка лежала на ліжку гола, мертва, обстрижена і сліпучо-біла. Це було, немов у кошмарному сні, який він бачив позаминулої ночі в Грасі й був забув його, і зміст якого зараз блискавкою зринув із пам’яті. Все було точнісінько таким, як у тому сні, тільки набагато яскравішим.

Антуан Ріші, кімната якого виходила вікном на північ, прокинувсь о сьомій. Він уперше за кілька місяців чудово виспався й, усупереч своїй звичці, ще чверть години полежав у ліжку, потягуючись, покректуючи від задоволення і прислухаючись до приємної метушні на кухні. Коли він потім устав, і широко розчинивши вікно в сонячний ранок, вдихнув на повні груди запашного ранкового повітря й почув рокіт морського прибою, його добрий настрій уже не знав меж. Випнувши губи дудочкою, Антуан Ріші почав насвистувати бадьору мелодію.

Насвистував він і вдягаючись, насвистуючи, вийшов з кімнати й пружною ходою наблизився до покоїв доньки. Постукав у двері. Постукав ще раз, зовсім тихенько, щоб її не налякати. Відповіді не було. Ріші посміхнувся. Він добре розумів, що вона ще спить.

Обережно просунув він ключа в замкову шпарину, тихо, зовсім тихо відімкнув двері, аби не злякати доньку, прагнучи ще сплячою застати в ліжку й розбудити своїми поцілунками, ще раз, востаннє, до того, як віддати іншому чоловікові.

Двері відчинилися, Ріші зайшов і сонячне світло вдарило йому в обличчя. Здавалося, кімната наповнена блискучим сріблом, усе сяяло, аж довелося на мить заплющити очі.

Коли він їх розплющив, то побачив Лору, яка лежала на ліжку гола, мертва, обстрижена і сліпучо-біла. Це було, немов у кошмарному сні, який він бачив позаминулої ночі в Грасі й був забув його, і зміст якого зараз блискавкою зринув із пам’яті. Все було точнісінько таким, як у тому сні, тільки набагато яскравішим.