Написать лист" до танаськи по молоко" головному герою михалку

— михалку, ти ще довго з котами гратимешся? — озивається мати.

— а хіба я граюсь? то вони самі,— буркотливо відказує син і знову смикає за хвіст смугастого тигрика, який, виблискуючи круглими зеленими очима, пацає пазуристою лапою.

— чи ти в мене маленький? чи в тебе стільки розуму, як у лисого тереня волосся на голові?

— о, треба було тереня згадувати!

— а що, допекло?

— допекло, як мертвому припарка.

— язик у тебе довгий, як лишай своїх котів і йди до баби танаськи по молоко.

— ви не могли раніше сказати? вже он ніч блимаками заглядає у вікно, а ви — по молоко!

— хіба я не нагадувала? та ти в мене спритний, аж-аж! усе — встигну та встигну!

— так ви нагадували!

— михалку, не гніви, бо знаєш, що буває, коли мій терпець урветься? одним кінцем він тебе лусне по лобі.

— а-а, хай лускає,— бубонить михалко, проте збирається йти. бо надворі ген-ген стемніло, а ночі ж тепер чорні.— де гладущик?

мати бере з припічка витертий, висушений гладущик, кладе на денце скибку хліба, посоливши її, перев’язує зверху пілочкою — і михалко йде.

тигрик скаче з тапчана, з витягнутим догори хвостом проводжає до сіней і, зупинившись на порозі, нявкає.

— нявкаєш? — запитує в нього михалко.— страшно? а мені й капелинки не страшно.

і він, розмахуючи гладущиком, іде з подвір’я. а й справді, чого йому боятись, коли біля своєї хати він знає кожну ямку і кожен кущик. у безу ніколи нічого не сиділо й тепер не сидить, бо хіба вдень він не бігав перевіряти? і за криницею ніяка хороба не ховається — михалко навіть обійшов навколо неї, навіть усередину зазирнув. а на бересті ото лелека стрекоче й важко переступає в гнізді, так і дивись — ізвалиться, михалко зупиняється під берестом і кричить:

— гей ти, бузько, про що думаєш?

і сам собі відказує зміненим голоском, наче то вже лелека:

— про вужів.

— а про жаб? — запитує михалко.

— про жаб і про жабунів,— одказує лелека, струшуючи крильми листя на гіллі.

— і все? — запитує михалко.

— все не все, тільки ти по молоко поспішай, щоб материн терпець не увірвався, — радить лелека.

— як увірветься, то дістанеться не мені, а тобі, хоч ти й високо заліз, — гостро відказує михалко, проте далі йде.

Маршрутне таксі неквапливо рухалося вуличками міста, Юрій дивився у вікно й насолоджувався музикою радіо, злегкавідбиваючи ритм пальцями. За кермом, досвідчений водій, машин на дорогах небагато. Світлофор, зелене світло, водій поволі рушає. Прямо на них, на шаленій швидкості, мчить "Ленд Ровер", мабуть, він хоче проскочити. Усе відбувається дуже швидко, потім події розтягаються ніби при сповільненому режимі перегляду кінострічки. Водій маршрутки повертає праворуч, тисне на гальма, він з усіх сил намагається уникнути зіткнення.

Скласти листа до близької людини із звертаннями та вставними словами пропоную так:

Бабусю, пише тобі твоя улюблена онука Ганнуся. Як ти себе почуваєш? Як справи? Як там мій дідусь? Бабуню, щиро вірю, що у вас все чудово. Сподіваюсь, ми скоро побачимось. Певна річ, я б із задоволенням залишилась у вас погостювати на літо.

Бабусю, я закінчила рік відмінницею. Нарешті, я вільна від навчання. Тепер я мрію лише про подорожі та побаченні із близькими людьми. Бабуню, передавай привіт діду та сусіду Іллі. Чекаємо на зустріч!

З любов'ю,

Ганнуся.

Звертання: бабусю, бабуню.

Вставні слова: сподіваюсь, певна річ, нарешті.