Спересказом текста на к.р. лiсова сторожка як одспіває хурделицями зима, як віддзвонить вона ожеледцем, і сонечко вгріє землю та води, збирається данило коряк до лісу, до своєї сторожки. збирається данило довго, бо треба йому взяти з собою чимало всякого начиння. а зібравшись, вирушає в дорогу, кликнувши за собою малого, проте бідового песика кузьку. за зиму сторожка — хатка об однім віконці й під соломою — постаріла, дужче вгрузла в землю, стоїть під самісінькою горою серед грушевого та черемхового цвіту, як вулик. кузька оббігає її кругом, шкребеться лапами в низьке віконце, що немовби вицвіло за зиму, тоді кидається під поріжок до свого кубла. але там вогко, сіно пахне цвіллю, дошки — грибком і трухлявиною. незатишно. тим часом підходить данило, скидає з плечей лантух на лямках з мотузка, знімає і ставить під стіну сторожки рушницю, одмикає двері, промовляючи до кузьки: — ну, от ми й дома, кузько. тепер будемо хазяйнувати у сторожці сутінь та вистояний за зиму холод, що причаївся тут ще з осені. кузька хутко обнишпорює темні покутки й натрапляє на своїх давніх знайомих: залізні граблі, лопату, сапу, ящичок з цвяхами, що пахнуть іржею, старий розплесканий молоток та коритчатка з насінням, від яких сходить дух берези, дубка й сосни. данило виносить на сонце стару ковдру, щоб теплий вітерець вивіяв з неї холод. так починається лісове життя данила та кузьки. заранее !