Відмінювання числівників іть 995 358

Н. дев'ятсот дев'яносто п'ять

Р. дев'ятисот дев'яносто п'яти

Д. дев'ятистам дев'яносто п'ятьом

З. дев'ятсот дев'яносто п'ять

О. дев'ятистами дев'яносто п'ятьма

М. на дев'ятистах дев'яносто п'ятьох

Н. триста п'ятдесят вісім

Р. трьохсот п'ятдесяти восьми

Д. трьохстам п'ятдесятьом восьми

З. триста п'ятдесят вісім

О. трьохстами п'ятдесятьма восьмами

М. на трьохстах п'ятдесяти восьми

Відповідь:

Найбільше мені подобається Різдво. Це особливе свято для мене, адже саме на Різдво вся наша родина - і далека, і близька, - збирається разом за столом. Ми весело колядуємо, ділимось приємними спогадами та всіляко прославляємо новонародженого Христа. Також я люблю це свято, бо саме на Різдво у світі з'являється якась особлива атмосфера життєрадісності, єдності та тепла. Кожен народ Європи приєднується до святкування однієї події і це змушує тішитись, бо попри різноманітність менталітетів чи понять ми все одно схиляємось до одного - до духовності.

Пояснення:

Роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.  Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.  Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…  Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.  - Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.  Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…»  - Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.  Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:  - Ікону давно продав?  Антон вперся поглядом у темні очі Романа.  - Давно. З рік тому, у місті.  - Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.  - Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.  Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.  - Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…

Скопійовано із сайту "Uatvory" http://www.uatvory.ru/2015/02/perekaz-tekstu-ikona.html