Чому потрібно берегти честь свого імені?

Добре ім'я — найкраще багатство

Я часто чув вислови: "Не посором свого імені", "Гідно збережи своє ім'я", "Щоб і пляма на твоє ім'я не впала". Чув, та ніколи не звертав уваги на глибину їх змісту. Але ось одного разу почув сказане на адресу знайомого: "Він дорожить сімейним іменем", і мені відкрилася споконвічна мудрість: найдорожче у людини — ім'я як синонім честі, як твоє духовне єство, твоя святиня.

Скільки людина існує як цивілізована особистість, стільки, мабуть, існує і поняття честі. Це вона, честь, не дозволяла коритися ворогам, уникати полону, віддаючи перевагу смерті. Це за честь рідної України боролися її сини під час татаро-монгольської навали. Це честь свого поневоленого народу відстоювали запорозькі козаки у визвольній війні 1648-1654 років, молоді українці, загиблі під Крутами 1918 року, тисячі українців — воїнів Великої Вітчизняної війни. Я думаю, що поруч з безмежною любов'ю до рідної землі в їхніх серцях сяяло гасло честі, суто особистої та загальнонародної.

Що ж таке честь? Я її розумію як усвідомлену власну гідність (і не тільки власну), що викликає повагу з боку інших, бажання наслідувати та йти за тобою. Я думаю, що недарма поняття честі людини стоїть поруч з її ім'ям, бо власне ім'я — це те, що виділяє людину серед інших, індивідуалізує її. Дитина народилася — і їй дається ім'я; вона дорослішає, починає розуміти, що всі її вчинки називаються саме її ім'ям, тому вона повинна відповідати за них особисто. А відповідати за свої вчинки — значить весь час жити за нормами загальнолюдської моралі, що з дідів-прадідів через покоління дійшла до тебе. Я впевнений, що лише тоді людина живе по честі, коли весь час, кожної хвилини свого життя, у кожному вчинку керується чесними правилами загального буття.

Відповідь:

Твір-опис пам’ятки історії та культури України. Києво-Печерська лавра

Однією з найвагоміших пам’яток історії культурного та духовного розвитку нашого народу в усі часи була та й залишається зараз Києво-Печерська лавра, споруди якої розташовані на території сучасного Києва.

Києво-Печерська лавра була заснована майже тисячу років тому. Сьогодні тисячі людей приїздять до цієї пам’ятки, щоб не тільки подивитися на цей витвір мистецтва, а й поклонитися справді святому місцю. Заснували святиню українського народу два православні монахи, які вирішили відмовитися спілкуватися із зовнішнім світом та вирили собі печери для того, щоб жити в них та молитися Богу. З часом до них стало приєднуватися все більше людей і згодом невеличкі печери перетворилися у монастир.

З протягом часу монастир ставав все могутнішим и обирав все більше значення у духовному житті нашого народу. Згодом мешканці монастирю почали будувати різноманітні господарчі та релігійні споруду вже зовні. Саме ці споруди згодом перетворилися у досить великий комплекс із багатьма храмами, який було оточено кам’яною стіною. І зараз Києво-Печерська лавра поділяється на дві частини – наземну частину монастиря і печери. Доречно додати, що лавра здобула назві саме від цих печер, бо вони стали основою усього монастирського комплексу. Цей монастир заробив назву лаври не миттєво, до цього він йшов не одно століття, а здобувши таку честь став одним із трьох наймогутніших монастирів того часу.

Печери були останнім притулком для тих, хто вирішив провести залишок свого життя в самотності, для тих, хто жив в них та помер у стародавні часи. Зараз у печерах Києво-Печерської лаври знаходиться найбільша у світі кількість похованих святих, їх налічується сто дев’ятнадцять. Тут можна побачити і останки легендарного Іллі Муромця, і людини, яка почала написання історії нашого народу – монаха на ім’я Нестор-літописець, і святого Агапія, який, за стародавньою легендою писав ікони, які зцілювали безнадійно хворих. Кажуть і зараз якщо підійти до однієї з цих ікон або до святих мощів і поцілувати їх, то всі хвороби назавжди залишать людину. В одній з легенд йде мова про те, що , тіла померлих пустельників клали в одне з сирих приміщень печер, а коли до них через багато часу приходили люди, то вони бачили, що тіла монахів зовсім не розклалися, а перетворилися на справжні мумії.

розміри печер, які було збудовано під монастирським комплексом, вражають своїми масштабами навіть наших сучасників. Не менш вражає і архітектура наземної частини лаври. У наш час у соборах Києво-Печерської лаври постійно поновлюються фрески, які в більшості релігійних споруд цього комплексу зроблені в стилі українського бароко. Для цього стилю найбільш характерні величність, блискучість і різнокольоровість фарб. Найвищою спорудою цього комплексу є височенна дзвонаря. Зараз вона не виглядає такою високою на фоні сучасних споруд, але для свого часу була однією з самих високих. Вона сягає приблизно триста метрів заввишки, і щоб піднятися до самої верхньої її частини, треба подолати понад чотириста сходинок. Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих архітектурних і духовних надбань українського народу, і тому, щоб не загубити його, треба берегти її, вносячи посильний особистий вклад у її відновлення та реставрацію.

Пояснення:

3 тема.

-Ти знаєш, Олю, сьогодні зранку, коли йшла до школи, віддала свої гроші на обід старенькій бабусі.
— Чому ж ти це зробила? — з подивом запитала однокласниця.
— Бо знаю, що в неї немає можливості купити собі щось поїсти, через малу пенсію.
— Але хіба ти не будеш голодною?
— Я знаю, що це добро мені вернулося, бо Андрій запропонував мені смачнючі тістечка, — з веселістю промовила я.
— Нічого собі!
—Так, можливо, і ти хочеш спробувати?
— Хочу, але не краще запропонувати комусь іншому? Аби поширювати та робити якнайбільше добра?