Сократите кто-то с соблюдением грамматики 30 з багатьох античних міфів на мене чи не найбільше враження справляв міф про людинолюбця прометея, який ніби вкрав у богів вогонь, щоб передати його людям, і міф про ікара, першу людину, що знялась на крилах у небо. він ніби змайстрував собі крила з пір'я, склеєного докупи воском. прагнучи пізнати таємниці високості, ікар піднісся занадто близько до сонця, за що розгніваний цар богів юпітер наказав сонцю розтопити віск крил, від чого ікар упав у море й потонув. образ, хоч і поверженого, але прекрасного в своїй сміливості ікара заполонив мої мрії, витиснувши казкових івасика-телесика, що літав на "гусях-лебедях", та івана-царевича, якого носив під хмарами орел. не раз мені марилось: от зробити б і собі з чогось крила, злізти на успенську дзвіницю, що правила в місті за пожежну каланчу, та й плигнути з неї на тих крилах. а ще ліпше, коли б вигадали таку машину, що підіймала б тебе на крилах з землі, тоді можна було б спробувати політати. але таких машин не було. якщо люди й підіймалися досі в повітря, то тільки на повітряних кулях. і мрії лишалися мрі а втім, десь 1909 року стали писати в газетах, що вигадано гвинт, який всвердлюється в повітря, а трохи згодом повідомили, що такий гвинт, чи пропелер, доданий до видовженої повітряної кулі, створив за кордоном дирижабль. минуло кілька місяців, і в газетах та журналах можна було прочитати про перші літальні машини — аероплани й відважних людей — авіаторів, що знімаються в повітря на тих машинах. нове, досі невідоме слово "авіація" так зацікавило великих і малих, що, коли до міста приїхав лектор, який мав розповісти про таємниці літальних машин, в залу, де відбувалась лекція, важко було протовпитись. лектор оповідав про польоти американців братів райт, про успіхи французького авіатора блеріо і продемонстрував літання маленького пропелера. пущений з спіральної залізної палички, пропелер плавко пролетів половину зали, викликаючи захоплення глядачїв-школярів. незабаром такі пропелери стали продавати як модну іграшку по крамницях. нас, дітлахів, уже не вабили тепер паперові змії, яких ми запускали раніш у повітря на вигоні за містом; тепер кожний із нас мріяв придбати собі цей маленький залізний пропелер, що десь у світах підіймав над землею справжню літальну машину. через рік мені пощастило побачити випадково і саму літальну машину. влітку 1910 року мати поїхала зі мною до харкова в гості до родичів. дітей у тих родичів не було, і, щоб я не нудився весь час між дорослими, мене познайомили з сусідським хлопчиком вітею, моїм однолітком. вітя охоче водив мене по харківських вулицях, де що не крок, то й побачиш якесь чудо великого міста. для віті це вже було не новина, а я витріщав очі і на конку, і на трамвай, і на поодинокі автомобілі, яких ще зроду не бачив. а в неділю, нишком від дорослих, він повів мене далеко за місто глянути на таке, що навіть і йому було первиною. ще в суботу він таємничо прочитав мені наклеєну на паркані афішу, в якій повідомлялося, що з дозволу начальства відомий спортсмен і улюбленець публіки уточкін буде демонструвати польоти на літальній машині на іподромі, де звичайно бували кінські перегони.