Складфть і розіграйте діалог між двома однокласницями які щойно відвідали місцевий історичний(краєзнавчий, етнографічний) музей. у репліках передайте вираження від експонатів музею та екскурсії загалом, а також стисло опішіть 2 3 експонати

- Привіт!

- Привіт!

- Як справи?

- Добре. Як в тебе?

- Теж непогано

- Мені учора було цікаво у музеї, а як тобі?

 

- Мені теж

- Стількі цікавих стародавніх речей, все таке гарне

- Так. А старі монети, які були знайдені зовсім недавно. Вони ще добре збереглися.

- А одежа воїнів, я б теж хотів таку мати. А ти?

- Я краще хотів би мати іменну саблю, як у самураїв

- Так це було б не погано. Я хочу ще побувати у цьому музеї

- Я теж. Всі ці речі захоплюють подих, вражають мене до глибини души

- І змушують фантазувати

- Підемо на наступнії неділі туди ж?

- Згода

- До зустрічі!

- До зустрічі!

 

У цей час у місті Упсалі було собі двоє студентів. Одного звали Щасливець, бо йому завжди таланило, а другого — Невдаха, бо йому ні в чому не велося.
Щасливець мешкав у маленькій кімнатці на горищі і, хоч був бідний, ніколи не втрачав доброго гумору.
Того дня, як ворон Батакі попав у «сірчану кухню», Щасливець мав іти здавати свого останнього екзамена.
Вранці він устав і подумав, як усе добре складається. Друзі та вчителі його люблять, скоро він скінчить університет, дістане добру посаду. Навіть дивно, що йому так щастить.
Студент поснідав, відчинив вікно і сів до столу ще раз дещо повторити.
«Власне, мені можна було б уже й не заглядати в книжку, — міркував він,— адже я все знаю. Та нехай помучуся востаннє, щоб сумління було чисте».

Стоял февраль. С самого Крещения держалась ясная погода, без ветров и метелей, с крепкими, сердитыми морозами. Глубокий снег, первоначально напавший в ту зиму ещё до Введения и обильно подновляемый во все Филипповки, ни разу не сгонялся паводками и теперь, скованный ноздреватым настом, мирно покоился на полях. 

Благодаря отсутствию ветров, снег этот покрывал землю ровною, слегка волнистою пеленою; даже вокруг жилищ не было сугробов. 

Дороги, не заносимые позёмкою и не заметаемые метелью, были превосходны. Сани не ныряли по ним, как по волнам бушующего моря, и даже ночью путник не мог бы сбиться с них, ибо отчётливо чернелись на сером фоне зимней ночи правильные ряды соломенных вешек, ещё не разнесённых бурею по степи и не поникших под напором бешеных снеговых волн. 

Небо не завешивалось мглою и не закрывалось хмурыми тучами, но с неутомимой яркостью синело и сверкало. Зори не погорали, зажигая небо зловещим багрянцем и, подобно пожару, пылая над пустынными снегами, но кротко и тихо сияли, нежно окрашивая и степь, и небо приветливым румянцем и предвещая всё ту же постоянную погоду на завтра. 

Днём ослепительно блистало холодное солнце. По ночам высыпали бесчисленные звёзды, тускло мерцал Млечный Путь и светила голубая луна, обливая молчаливые поля меланхолически-сказочным сиянием. (По А. Эртелю.)