Розплвідь про друга з двєприкметгиковими зворотами

Я вийшла на подвір'я й побачила ,якблищало небо,засіяне зоряним.Вгорі цвіла блакить ,усіяна хмарками.

Я дуже люблю таку пору.

У меня есть много любимых и нужных вещей, но больше всего хочется рассказать о школьном портфеле. Это — рюкзак. В нём я ношу книги и школьные принадлежности, но это ещё не всё. Самое интересное о себе может рассказать он сам: «Я — рюкзак. Нас много. У каждого из нас есть хозяин, ко­торого по-настоящему мы узнаём первого сентября. От него за­висит очень многое, почти вся наша судьба. Кому-то из нас ве­зёт, кому-то не очень, а кому-то совсем тяжко приходится. Чтобы вы могли меня представить, я нарисую вам свой порт­рет. Я импортного производства, но это не главное, потому что душа моя — это то, что я ношу в себе. Это учебники, другие школь­ные принадлежности — пенал, тетради, ручки, линейка. Жизнь современного школьника тяжела. Это заметно по моему весу. Я тёмно-синего цвета, с множеством нужных карманов. Ну, а теперь самое главное — мой секрет. В этом году я иду на заслуженный отдых. Я горжусь своим возрастом — мне пять лет. До этого времени я никому об этом не рассказывал, так как хорошо выглядел. Но время берёт своё, надо уступать дорогу молодому поколению рюкзаков, а я ещё пригожусь для других целей хозяину за то, что он не пинал меня ногами, не катался с горки и сохранил в хорошем состоянии. Надеюсь, что мой преемник будет таким же прочным и добрым, как я».

Відповідь:

Пролісок і сніжинка

Розкажу я вам казку про дива дивовижні, про вірне кохання та чому перші весняні квіти проліски голівоньку додолу схиляють. Отже, слухайте.

На лісовій галявині з-під снігу виткнувся зелений Пролісок. Здивовано озирнувся – навкруги лише білий сніг.

— Я такий самотній! — сумно ів він.

Але сонячні зайчики весело стрибали навколо нього і, задивившись на їхню гру, Пролісок забув про свою самотність. І так тривало до того часу, поки велика хмара не заступила сонце. І тоді Пролісок уперше побачив як падає сніг — білий, іскристий, тихий…

— Як багато чарівної музики у кружлянні танцівниць — сніжинок! Скільки грації, краси, величі… Але ж сховалося сонечко, а я замерзну, загину!..

— Не бійся, ми накриємо тебе білим пухнастим хутром. Тоді буде тепло і затишно, — пролунав чийсь дзвінкий тоненький голосок.

— Хто це зі мною розмовляє?

— Це я — Сніжиночка. Поглянь уважно — і побачиш мене.

— Яка ти гарна та ніжна! — промовив Пролісок. — Будь моєю нареченою.

prolisok i snizhynka_1

— Я й не знаю, що тобі відповісти. Ти дуже гарний. Але якщо кохання запалить моє серце, я помру.

Багато зимових днів провели разом Пролісок і Сніжинка. Вщухла хуртовина. І з кожним днем Сніжинка відчувала все більше і більше тепло у своєму серці.

Знову виглянуло сонечко з-за хмар. Забриніли на землі веселі струмки. Прийшла Весна-Чарівниця. Сніжинка з кожним днем ставала все прозорішою та слабкою.

— Сніжинко, що з тобою? — запитав Пролісок.

— Зима карає мене за непослух. А ти став таким гарним. Розкрилися твої білі пелюстки, зелені руки-листочки стали міцними та лагідними. Прощавай, Проліску! Жар серця забирає мої сили — сказала вона і зникла.

Лише маленька крапелька-сльоза залишилася від неї.

Засумував Пролісок, опустив біле личенько до землі, шукаючи свою красуню наречену, але побачив тільки крапельку.

prolisok i snizhynka_2

Бачили все це пташки, шкода їм стало Сніжинки та Проліска. Полетіли вони до Весни , розповіли їй про все, попросили до .

— За те що не побоялася, Сніжинко, покохати , бути тобі вродливою дівчинкою. А тобі, Проліску, за вірність — гарним парубком.

prolisok i snizhynka_3

Все, що має початок, має і кінець, але наш кінець щасливий… Але з того часу кожен Пролісок схиляє своє біле личенько низенько в надії відшукати свою одну-єдину Сніжинку.