Найти односложные предложения и розобрать их ! !

осень. (повествовательное, невосклицательное, простое, односоставное, назывное, нераспространённое).

 

беги! (побудительное, восклицательное, простое, односоставное, определённо-личное, нераспространённое).  /подчеркнуть двумя чертами, как сказуемое)

 

 

Мої бабуся і дідусь живуть у селі. біля їхнього будинку ростуть дерева, кущі, городина. є також вільна ділянка, на якій щовесни саджають картоплю.  цього року ми з батьками приїхали бабусі і дідусеві саджати картоплю. увечері напередодні було вирішено, що працювати на городі будуть лише чоловіки, а жінки готуватимуть обід. отже рано вранці я, тато і дідусь вийшли на роботу. з собою ми несли дві лопати і одне відро, щоб носити в ньому картоплю. картопля для посадки вже була на ділянці. це тато приніс її у той час, коли я закінчував сніданок.  дідусь почав копати. він робив невеличкі ямки. виходив рівний рядок ямок, одна поруч із другою. у цей час тато пересипав з мішка картоплю у відро і приніс його мені. я повинен був кидати в кожну ямку, що викопав дід, по одній картоплині. робота спочатку здалася мені дуже простою і легкою. але, коли тато теж взявся за лопату і почав копати, я захвилювався. батько і дід копали вдвох, а я клав картоплю один. чи встигну? але мої побоювання були марними. дідусь похвалив мене і сказав, що я все роблю правильно та швидко. коли у кожній ямці першого ряду вже лежало по картоплині, тато і дідусь почали паралельно до першого ряду копати другий. при цьому, копаючи ямки у другому ряді, вони кидали землю на ямки першого, засипаючи посаджену картоплю.  ми працювали до обіду. за цей час ми посадили п'ятнадцять рядків. мама і бабуся приготували нам борщ. мені здалося, що це був найсмачніший борщ у моєму житті. 

"кажуть, ви вже одержали призначення? ",- звернувся до інни археолог після мовчанки. "так, незабаром з училищем розпрощаюсь". "берете курс на кураївку. кличе вас берег любові…" "звідки ви це знаєте? "- здивовано запитала дівчина. "багато що про вас знаю. цікавлюсь. це лише ви не хотіли помічати моїх зацікавлень",- зітхнув він. "аж дивно чути". "нічого дивного. люди шукають скарби. та не завжди шукають їх там, де вони лежать. а вони, може, під тобою. отут, де стоїш, під нашаруванням пилу та сміття". "знов якось загадково". "ви бажаєте ясності чіткості різкості? не знаю, як треба говорити в таких випадках, інно… колись для цього була вичерпна формула: ось вам моя рука і серце! розумієте? прийміть, не відкидайте їх, інно",- і він простягнув їй руку. "ви жартуєте? "- сказала дівчина, хоч бачила, що він не жартує. "рука і серце",- повторив він зміненим стверділим до різкості голосом. "не годиться такими речами жартувати…" "які жарти! "