Випишіть лише словосполучення. сонячний день, біля школи, цікаві уроки, улюблений предмет, учні зібралися, школярі прийшли, гомоніли голосно, про канікули, книжки і зошит, мишка від комп'ютера, важлива подія

Випишіть лише словосполучення.

Сонячний (який?) день,  цікаві (які?) уроки, улюблений (який?) предмет, гомоніли (як?) голосно,  мишка (від чого?) від комп'ютера, важлива (яка?) подія.

 

              

                  Осінь.

          Осінь   -  золота пора року. Недарма в народі  її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою.  Адже  саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і  в садах .  Після   довгих клопітких  робіт одержують щедру винагороду від природи за  свою  працю.

        Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори:   червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.

       Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.

       Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.

        Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В  першому  класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:

            « … Падає , падає листя

                   Листя в саду мерехтить.

                   Жовте , яскраво-вогнисте

                   Тихо за вітром летить… . »

      Мені також подобається гати , як з дерев плавно

 опадають  пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на

  землю.  А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,

  та й самою осінню!

         Напевне тому, що я народилася восени  - це і є  моя

 найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.

 Та все ж таки як тільки гарно  восени!

                                  

 В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.

  Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:

- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.

Чирик відповів:

- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.

Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.

   За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.

  З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.