Підкажіть речення "аргументи не рахують, а зважують." складносурядне чи просте з однорідними членами​

Серед імен тих, кому судилося увійти до когорти митців епохи «розстріляного відродження», можна знайти й талановитого українського поета Євгена Плужника. Доля подарувала йому усього тридцять вісім років життя. Вже тяжко хворий на сухоти, у 1936 році митець був заарештований і засланий до Соловецького концтабору, де невдовзі й помер.

А скільки їх ще, люблячих життя і світ, молодих і талановитих, загинуло на ковадлі сталінського терору?! Для того, щоб заарештувати, особливих провин не шукали, достатньо було потрапити під підозру у «антидержавній діяльності» або отримати ярлик «ворог народу». З особливим задоволенням сталінські приспішники полювали на людей мистецтва, на духовну еліту українського народу. До цієї еліти належав і Євген Плужник — людина тихої вдачі, незвичайного таланту, стримана і навіть обережна. Але тримався митець завжди незалежно, і цього було достатньо.

Є. Плужник ніколи не був ворогом радянського ладу, а тим більше, ворогом народу. Поет намагався осмислити, зрозуміти тогочасне життя, яке бачив «сотнями ран». Його поетичні твори стали вираженням совісті і правди, він повністю ввірився своїм сучасникам:

«Суди мене судом твоїм суворим,

Сучаснику! — Нащадки безсторонні

Простять мені і помилки, й вагання».

Поет вірить, що його зрозуміють:

«І пізній сум, і радість передчасну, —

Їм промовлятиме моя спокійна щирість».

«Спокійна щирість» Є. Плужника була основою його світосприйняття і світобачення. Таку життєву позицію митцю не змогли пробачити, коли в Україні почалися політичні судові процеси. Коли читаєш проникливі і чисті поетичні рядки Є. Плужника, відчуваєш, що його душа міцно пов’язана з душею багатостраждального українського народу:

«Ой, упали ж та впали криваві роси

На тихенькі-тихі поля...

Мій народе! Темний і босий!

Хай святиться твоє ім’я!»

Незвичайно вражає і глибина почуттів та думок поета, а життєву науку митець пізнає в природі:

«Вчись у природи творчого спокою

В дні вересневі. Мудро на землі.

Вір і наслідуй».

Природа навіває йому філософські роздуми про вічність Всесвіту і незнищенність краси:

«Я дивлюсь і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі».

Радісні надії і прагнення миру були для Є. Плужника життєво необхідні. Його життя, як і його поезія була адресована співвітчизниками, а ради щасливого майбутнього наступних поколінь митець був здатний на самопожертву:

«Благословен єси, часе мій!

О, жорстокий! І весь в крові!

— Це нічого, що я, мов гній, —

Під посіви твої нові!»

Вийшовши з народних витоків, страждаючи за український народ, ділячись останнім куском хліба під час голодомору 1933 року, талановитий поет Євген Плужник увійшов у безсмертя, щиро вірячи у перемогу добра:

«Зійде колись велетенський посів

Тишею вірних днів!»

Я зайшов в клас, трохи запізнившись на урок. Отримавши зауваження від вчителя, я сів на своє місце. Діставши підручники і необхідні шкільне приладдя, я став записувати тему уроку. Відкривши журнал, вчитель почав викликати учнів до дошки. Коли черга дійшла до мене, я, насупившись, повільно поплентався до дошки. Хвилюючись, я почав бурмотіти щось невиразне. Учитель, невдоволено похитав головою, зрозумів, що я не готовий і, поставивши погану оцінку в журнал, сказав сідати на місце.

Жирним шрифтом виділені деепричастия.

Курсивом виділено дієприслівникові обороти.