Познач речення у якому неправильно вжито дієприлівниковий зворота) один тільки васько стояв і , примруживши сірі очі , дивився на хлопців знизуб) збираючись на чергове полювання, йому було не легко й затишно на душі в) півень , відчуваючи тривогу , ходив попід ворітьми г) обігнувши гористі береги фессалії , аргонавти здалеку побачили величезну гору

ответ:

мільйони людей у всьому світі проводять свою відпустку, подорожуючи. вони подорожують, щоб побачити інші країни і континенти, сучасні міста і руїни стародавніх міст, вони подорожують, щоб насолодитися живописними місцями, або просто для зміни обставин. завжди цікаво відкрити щось нове, побачити інший спосіб життя, зустріти різних людей, спробувати різну їжу, послухати різні музичні ритми і зробити багато фотографій.

тим, хто живе за містом, подобається їздити у велике місто і проводити свій час, відвідуючи музеї і художні галереї, роздивляючись вітрини крамниць і обідати в екзотичних ресторанах. міські мешканці зазвичай люблять тихий відпочинок в селі, або в горах, чи біля моря, гуляючи, купаючись і загоряючи на сонці.

більшість мандрівників і відпочиваючих беруть з собою фотоапарат або відеокамеру і знімають все, що цікавить їх — визначні пам'ятки міста, старі церкви і замки, види гір, озер, долин, рівнин, водопадів, лісів, різні види дерев, квітів і рослин, тварин і птахів.

пізніше, можливо декілька років опісля, фотографії та саморобні фільми їм про щасливий час, який вони проводили колись.

люди подорожують поїздом, літаком, на кораблі і на машині. у всіх способів подорожі є свої переваги і недоліки. і люди вибирають вид транспорту згідно своїм планам і меті подорожі.

якщо ми любимо подорожувати, ми побачимо і дізнаємося багато такого, що ми ніколи не зможемо побачити або дізнатися удома, хоча можна прочитати про це в книгах і газетах і подивитися по телебаченню. кращий спосіб вивчати ію — це подорожувати, а кращий спосіб дізнатися і зрозуміти людей — це познайомитися з ними в їх власних будинках.

останнім часом більшість українських топ-політиків говорять про потребу конституційної реформи. президент намагається підлатати чинний основний закон, внісши до парламенту конституційні зміни щодо місцевого самоврядування та правосуддя, зміни до розділу «права людини і громадянина» ще опрацьовує створена главою держави конституційна комісія. прем’єр вже кілька разів у своїх недільних «10 хвилинах» обмовився про потребу в ухваленні нового основного закону, от тільки незрозуміло: він за те, аби ухвалювати його в парламенті - чи на референдумі. юлія тимошенко також обережно підтримала ініціативу громадянського суспільства написати «народну конституцію».

це не дивно. в незалежній україні п’ятий президент і п’ятнадцятий прем’єр, але навряд чи хтось наважиться назвати когось з них українським джорджем вашингтоном, шарлем де голлем чи лі куан ю. народ відчуває все більше відчуження від інституцій влади і розчарування не тільки в окремих політиках, а й у політичному класі як такому.

якщо чотири п’ятих населення не довіряють парламентові та уряду (президенту наразі трохи менше) реформи апріорі неможливі, бо найкращі закони ніхто не виконуватиме: іржа недовіри до законодавця мимоволі роз’їдатиме будь-які законодавчі конструкції. юридичні закони, на відміну від законів фізики чи хемії, не носять об’єктивного характеру - їх змушує працювати людська довіра та репресивний апарат. якщо 80% свідомо дотримуються законодавчих приписів, 20% можна примусити підкорятися цим приписам через прокуратуру, сбу, фіскальну службу і національну поліцію. якщо все навпаки, якщо 80% громадян не довіряють тим, хто встановлює правила гри, будь-який репресивний апарат безсилий встановити верховенство закону. зокрема і через те, що самі силовики чітко знають: друзям - все (зокрема, бюджетні потоки і фактичну безкарність), а ворогам - закон.

отже, критичний брак довіри між українським суспільством та його політичними провідниками, між суспільством і владними інституціями є найглибшою причиною як сучасної системної кризи, так і тривалого україни на межі того, що ійською влучно називають failed state - «держава-невдаха». сьогодні абсолютно зрозуміло, що черговими позачерговими виборами, а тим паче простою зміною уряду цю проблему не розв’язати, бо хвороба набула хронічного характеру: суспільство відчуває критичний брак довіри не тільки (і не стільки) до окремих політиків, а до владних інституцій та політичного класу як таких. образно кажучи, аби розв’язати цю системну проблему, слід міняти автівку, а не водіїв.