Твір-роздум на тему: ліна костенко як авторитет для мене. чому вона є авторитетом для мене? чого навчають її вірші?

Ліна Костенкодля мене авторитет. Тому що вона пережила багато чого бачила, моторошні картини з навколишнього воєнного дійства,але вже тоді, в одинадцятирічному віці, осмислювали їх не менш серйозно, ніж це робили дорослі. Взагалі, в Ліни Костенко нема жодного вірша-метелика, в якому не била б джерельцем думка. Відмітна риса таланту – високий рівень думання. Долання висоти, що стала нормою. Для таланту вона недосяжна. Досить юною Ліна Костенко вже зробила свій вибір. Вона знала, що коли виросте, буде поетом. Це мені і подобається в Ліні Костенко вона рішуче йде до мети.

Принципові вірші не могли не могли не мулятичі тодішній владі. Але чіпати Ліну Костенко влада поялася бо її вірші булиткам уже популярні. Це мені й подобається в Ліні Костенко що вона попри все була безстрашна.

Я люблю інколи почитати вірші Ліни Костенко де в кожному вірші нам хочуть донести якусь мету!

Гаснуть у плавнях летючі комети, тихо вмирає на заході ніч (А. Малишко)
 Зорями небо героя вітало, квітами й піснею стріла земля 

 Роса блищить на сонці - чисте срібло (М. Коцюбинський).
Поглянув я на ягнята — не мої ягнята (Т. Шевченко);

 Любіть красу своєї мови, звучання слів і запах слів: це квітка ніжна і чудова коханих батьківських степів (А. Малишко)
Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морі

Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.
Темная діброва стихла і мовчить; листя пожовтіле з дерева летить (Я. Щоголів).
Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину (Т. Шевченко)

По сивих водах небес плив місяць. Наче обгорнутий блискучою фольгою, він розливав по нічному небу хвилі м'якого проміння, і тихо слав холодне світло донизу, й під тим широким і байдужим усміхом усе набрало якихось легких і неначе нереальних обрисів. Полегшали будинки, здавалися не такими громіздкими; обличчя людей стали вродливіші й таємничіші; гілля дерев, опушене молоденьким листям, особливо переблискувало й пахло. Мовчазна і велична стояла Софія — у місячному промінні рівно, спокійно світились її бані.

Ішов по нічних, безлюдних вулицях... Місяць у небі побільшав і пояснішав, безмежні потоки блідого світла затопили місто. І місто стало тихе, замислене, вродливе якоюсь особливою весняною вродою. Ще ясніше й величніше світилися бані Софії, її споруда наче була символом єднання цього прекрасного світу, цієї весни з голубим єднанням ночі, з поодинокими мерехтливими зорями