Твір розповідь з викорстаням звертань

     Іван Франко написав багато чудових казок для дітей. Вони цікаві та повчальні.      

     «Фарбований лис» - одна із них. Головний герой твору – Лис Микита. Він має багато добрих рис. Він розумно уникав пасток, що готували для нього стрільці. Сміливий, спритний та вигадливий , коли треба знайти поживу не тільки для себе, а й для інших: він «ніколи не вертав з порожніми руками». Але дуже скоро загордився, став самовпевненим та хвальком, що завжди приводить до лиха. Не оминуло воно і Лиса. Швидко втікав від небезпеки, щоб його не наздогнали. Мудрість та хитрість до йому виплутатись зі складного становища: він заховався у діжці. Втомлений, терпляче чекав вечора серед їдкого запаху. Щире здивування переповнило Лиса від нового вигляду. І тільки небезпека минула, знову проявились найгірші риси: хитрість, брехливість, нечесність, хвалькуватість. Тому, коли відкрилась правда, сумна доля чекала Микиту - розлючені та обурені звірі пошматували його. Так зло було покарано.

      На мою думку, Іван Франко надав рисами Лиса , що звір багато в чому подібний на людей. Казка вчить бути чесними, оптимістами, знаходити вихід у складних  ситуаціях, поважати інших. Ось що я можу сказати про Лиса Микиту.
Думаю щось підійде

Вавилонське стовпотворіння (­ вживається на позначення справи, яка не буде завершена, а також на позначення безладу, галасу, метушні) випити гірку чашу (перетерпіти всі випробування, всі неприємності, яка б не була важка справа, виконати її до кінця )
робота в сільському господарстві (прокласти першу борозну, орати переліг, перти плуга, одягати вуздечку, випуска­ти віжки зі своїх рук, де не посій, там і вродиться, посіяти паніку, знаходити сокиру під лавкою, як п’яте колесо до воза, повертати голоблі); ковальське ремесло (кувати вухналі зу­бами, брати в лещата, попадати в лещата, дати гарту, як ковальський міх, як молотком ударити); рибальство (пійма­тися на гачок, піддаватися на вудку, заманити в свої сіті, битися як риба в сітях, закидати вудку, виводити на чисту воду);
***

Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

***

Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.