1. складним є реченняа і тільки матінка-матуся наша миланас мудрості і доброти навчить (н. красоткінабі йдуть, і йдуть, і йдуть (в. сосюра).в над сином збереться гроза, а гоі защемить серце мами, тоі постане щитом на дорозі біди серце мами (н. шайнюк).гі роки, і десятиліття, і віки спливають перед ним на хвилях славути, лишаючинащадкам легенди (а. кичинський).​

ответ:

сразу говорю,это из интернета

україна — розкішний край. у цьому квітучому краї народився великий поет, художник, син українського народу — тарас шевченко. а про його дитячі роки я дізналась з уривка "у бур'янах" з повісті с. васильченка.

зростав тарас у кріпацькій сім'ї. батьки на панщині з ранку до вечора. хто ж з тарасом, білявеньким, з синіми очима хлопчиком-дитиною? сестра катря, теж ще дитина. бувало, захопиться сестра грою з дівчатами, а про тараса забуде. сидить він сам-самісінький, плаче, чекаючи сестрички. і такий він одинокий, що жаль стає його. але прибігала катря, брала на руки — і вже погане зникало.

підріс тарасик. нема кому з ним сидіти, у всіх робота. хлопець наодинці з самим собою. відтоді й почалося його бурлакування-мандрування бур'янами. саме тут він пізнав потяг до волі, бо й увечері не загонять його батьки до хати. ріс хлопчиком допитливим, спостережливим. не проходили повз його уваги ні захід сонця, ні легенькі хмаринки, ні голубе небо. все бачив, все відчувала його вразлива душа. а якою була в нього сильна уява! він хотів побачити залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди заходило сонце, він їх і побачив. співчутливим був тарас до чужого горя. дуже глибоко запали йому в душу розповіді куткових молодиць про знущання панів з кріпаків. наслухавшись розповідей діда івана про , співів старого кобзаря, тарас нізащо не хоче йти до дітей гратися. вся його душа аж палає, тремтить, в уяві постають картини справедливої помсти. і хлопчик уявляє себе , що рубає панам голови.

Вічна проблема добра і зла 
     
     Відкиньте ж гіршу частку свого серця 
     І з кращою живіть — життям чистішим. 
     В. Шекспір 
     Споконвіку триває протистояння добра і зла — двох категорій, таких само протилежних, як життя і смерть, кохання і ненависть, світло і темрява, християнство і язичництво. 
     Здавалося б, ці поняття несумісні і можуть існувати лише як протиставлення одне іншому. Але це не так. І добро, і зло співіснують у людській душі, розриваючи її на шматки. 
     
     В обіймах з радістю журба. 
     Одна летить, друга спиня... 
     І йде між ними боротьба, 
     І дужчий хто — не знаю я. 
     (Олексанр Олесь) 
     
     Проблема вибору між добром і злом — вічна, загальнолюдська проблема. Вона постає перед кожною людиною, і кожен сам, згідно зі своїми моральними засадами та переконаннями, повинен вирішувати, що він обере. 
     Українські письменники у своїх творах постійно звертаються до цієї проблеми і у багатьох творах вона є основною. Так, у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» в образі Чіпки, який із невтомного шукача правди перетворився на страшного злочинця, розглядається проблема вибору між добром і злом. 
     У п'єсі «Украдене щастя» І. Франка показано селянську родину, в яку несподівано вривається стороння людина — представник влади, жандарм, — і всю складність життєвих, психологічних колізій, породжених даною ситуацією. Засобом ретроспекції тут розкривається, що Михайло і Анна любилися ще в юності, але рідні брати зруйнували щастя дівчини: «випхали на війну» її коханого Михайла, пізніше сказали Анні, що він загинув, і без посагу, без землі віддали заміж у далеке село за наймита-бідняка Миколу. Так І. Франко вмотивував основу конфлікту, що виникає в драмі раптово, розвивається, проте, цілком природно, набуваючи дедалі більшого напруження, і приводить, зрештою, героїв до трагічного кінця. Але потрібно пам'ятати, що у них був вибір, і вони самі свідомо зробили його. 
     У повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією. Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на заваді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. «Не набутися нам», — сумно зроняє ще зовсім юна Марічка слова, які за своїм смислом дорівнюють всій життєвій дорозі. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. Зло здобуває перемогу над життям Івана та Марічки, та воно не в змозі нічого вдіяти з нев'янучою квіткою їх кохання. Письменник у цій повісті показує боротьбу добра і зла не стільки у душах героїв, скільки у навколишньому жорстокому світі, який і розлучив їх. 
     Але кожна людина повинна пам'ятати, що, які б перешкоди не ставали на життєвому шляху, звинувачувати обставини та інших людей у своїх проблемах — це не вихід. Потрібно, перш за все, розібратися у собі і визначити, якою дорогою йти — дорогою добра чи дорогою зла. Вибір завжди за людиною.