Такі слова, інтонації голосу й вирази обличчя, які завжди і незмінно викликають в людях неприємні душевні хвилювання; є й інші слова, інтона­ції голосу й вирази обличчя, які викликають лише приємні душевні хвилю­вання. (г. спенсер) наведіть приклади слів другої групи.

Милосердя є однією з позитивних якостей характеру людини. Воно проявляється у співчутті, доброті до інших.

Здавна на землі люди цінували праведне життя — чесне, щире, відкрите; утримувалися від поганих звичок, лихих намірів. Вони знали, що зло довго не забувається, повертається і породжує нове зло. Доброта і милосердя, щиросердечність, розрада в горі та біді — це завжди було притаманне нашому народу. Але що потрібно зробити для того, щоб всенародне милосердя зберегти назавжди?

Мені здається, що сьогодні потрібно якнайменше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки, і вчити цьому майбутнє покоління. Інколи в нас закрадається думка: де ж той шлях до правди та доброти, яким нам треба йти? А ця стежина проходить через душу кожного з нас. Ми повинні у своїй душі закладати добро і любов, чуйність і правдивість, вимітаючи з неї зло та брехню.

З перших років дитинства батьки стараються показати дітям дорогу до милосердя і доброти. На мою думку, милосердя, чуйність — набуті почуття. Дітей потрібно вчити творити добро. Часто ми буваємо свідками того, як у хорошій сім’ї, де батьки душі не чають у дітях, виконують їхні забаганки, виростають байдужі, безсердечні діти. Адже вони не навчені добрих вчинків. Якби кожна людина зробила на одну погану справу менше, а добру — більше, наскільки світлішим стало би наше життя!

Скільки в нас проживає одиноких стареньких людей! Така вже їхня доля — залишитися у чотирьох стінах самими зі своїми проблемами, хворобами. Старість не відворотна — перед нею ніхто не може закрити двері. Та знали б ми, як одинокі чекають і надіються, щоб хто-небудь завітав до них. А ми часто не помічаємо їх — згорблених, зморщених, спрацьованих, часто не розуміємо і не хочемо їх зрозуміти. Не потрібно нам мати гордощів у своєму серці, а необхідно старших шанувати. Гірко нарікають на свою долю старенькі, що мають дітей, котрі відцуралися від них. Будьмо хорошими, не допустімо, щоб старість батька й матері була засмічена нашими поганими вчинками. Стараймося віддячити їм. А скільки діток-сиріт позбавлені материнської любові і ласки! Не зневажаймо їх! Давайте до м, підтримаємо, захистимо. Не проминайте бездомну кішку або собачку, погляньте в їхні оченята. Дайте їм притулок.

Коли мені в житті доводиться зустрічатися із грубістю, байдужістю, підлістю, то спадає на думку: а хто в цієї людини мати, хто був її вихователькою. Очевидно, ця людина не бачила любові, доброти, не відчувала турботи.

Отже, людина — це не тільки розум, а й доброта, милосердя, любов, добрі почуття. Людина повинна бути милосердною до тих, хто її оточує. А милосердя — це щастя для всіх нас. Коли будемо робити комусь приємно, то і нам буде добре.

Главное выбери сам.

      Повість “Гуси лебеді летять” є прикладом поетичної розповіді письменника Михайла  Стельмаха про своє дитинство. Саме гуси на початку і наприкінці твору символізують плин книги життя, де найяскравішою сторінкою для кожного є його дитинство.

     Бачимо, що Михайлик був жвавий і веселий хлопець, схильний як  до глибоких роздумів, так і до смішних витівок. Злиденне життя зробило його співчутливим до бідних. Тут мимоволі згадується гарбузове насіння, яке передавали дитячі рученята голодним подорожнім.  Хлопець вирізнявся серед інших допитливістю. Дідусь часто  розмовляв з малим, а онук любив слухати казки, які зачаровували своєю казковістю і торжеством добра. Розповідав про велич природи, про необхідність дбайливого ставлення до неї. Тому Михайлик зростав захоплювався красою рідного краю, мріяв побільше дізнатися про рослини і тварини. Розумів, що в цьому йому звичайно до також книжки. Мова хлопця була наповнена дотепними висловами, фразеологічними зворотами , які є перлинами народної мудрості. 

     Не дивлячись на те, що Михайло Стельмах походив з небагатої  сім’ї,  але дитинство його, оточене  любов’ю та турботою, можна назвати щасливим.