Твір у публіцистичному стилі на суспільну тему: що нам потрібно відроджувати

произведение впублицистическом стиле на общественнуютему: что намнужно возрождать

Минулого літа я з батьками відпочивав на морі. ми часто приходили на пляж поблизу невеличкої пристані. хлопчикам дуже стрибати там у воду. якось я помітив, що десь по обіді біля пристані з'являється величезний чорний собака. у нього довга шерсть, блискучі карі очі. за такої літньої спеки він відразу кидається в море й пливе ближче до того місця, де збираються стрибуни. там він очікує хлопчиків чи дівчаток, які будуть стрибати у воду. спершу було незрозуміло, чому він пливе саме туди. та підійшовши ближче, я усе второпав. собака чекає, поки хтось стрибне, випірне, а він уже поруч, і дітлахи із задоволенням хапаються за його спину, загривок або просто за шерсть, навіть за хвоста. і дар (так кличуть собаку) із усіх сил прямує до берега. усім дуже весело. одного разу прийшов ігор іванович — хазяїн собаки, і я запитав про дивну поведінку дара. ігор іванович розповів, що це сталося кілька років тому. маленька дівчинка стояла на пристані, оступилася і впала у воду. дорослі кинулися їй, але дар випередив усіх. дівчинка вхопилася рученятами за шерсть собаки, а він із усіх сил чимдуж поплив до берега. і з тих пір він нібито рятує всіх дітей, які бавляться на пристані. мені теж було приємно пливти до берега, тримаючись за чорну спину дара.

Біля лісу зручно розташувалась розлога верба. її віти немов хотіли полоскотати воду,і після кожної невдалої спроби сумно похилялись над нею. сонце,здавалося,аж усміхалося,коли своїми променями діставало землі. трава розкішно вляглася на грунті,і виспівувала з   легеньким вітерцем пісні. соловей пролітаючи над річкою весело витанцьовував у небі,а легенькі літні хмари пливли човниками по блакитному просторі. вода у річці гралася сама з собою,то припливаючи,то віддаляючись від берега. на вербі висіла гойдалка. вона немов пташеня вчилася літати,а вітерець,як той тато,підтримував та гойдав її. сонечко потроху почало готуватися до сну. все стало тихим. водичка більш не гралася,а сонно пересувалася з одного місця на інше. хмари порідшали,а небо стало приємно-рожевим. до лісу влетіла   зграя диких птахів,та повсідалася на гіллі дерев. і тільки ніжний соловейко прилетів до свого улюбленого місця,та почав тихенько щебетати. він сів на одиноку вербу,що й досі не могла дістати до води і полоскотати її.