Надо діалог на 12 реплік на тему: «що брати з собою для проживання в наметах? ».

- Мамо, я сьогодні з друзями їду за місто. Ми будемо ночувати в наметах. Ти не бачила ліхтарика? - запитала у мами Оксана.

-Ліхтарик на верхній полиці шафи -, відповіла мама.

-Гаразд! - сказала Оксанка і хутко побігла по ліхтарик.

-Зачекай, Оксано, а ти ковдру взяла? - запитала мама.

-Ні, мені не буде холодно - сказала дівчинка.

-Оксано! Візьми ковдру, ліхтарик, їжу, сирники,та невеликий ніж - знову сказала мама.

Объяснение: далі придумай будь ласка сама) далі лінь писати)

Усі ми різні, і кожен з нас по-своєму розуміє щастя. Хтось почувається щасливим, маючи багато грошей, гарно обладнаний дім і дорогу машину. Інший — коли має хороших друзів і кохану людину. А я почуваюсь щасливою, коли приношу щастя іншим людям, а особливо — своїм близьким і друзям.Безцінним скарбом є людське життя. Воно дається людині тільки раз, тому так хочеться якомога більше побачити, досягти, створити. Життя чогось варте, коли людина залишає по собі слід в історії, в серцях людей. Хто я? Ці питання, напевно, задавали собі кожен юнак чи дівчина.

Твір-опис місцевості за картиною К. Ф. Юона «Березневе сонце»

Скільки прекрасних полотен створено художниками, в яких вони передали свою захопленість красою рідної землі! «Золота осінь» і «Березень» І. Левітана, «Ставок, що заріс» В. Полєнова, «Українська ніч» П. Куїнджі, «Корабельний] гай» І. Шишкіна… Усе це — шедеври, те, без чого людина побіднішає. Худож-! ник ніби нагадує нам: «Люди, зачекайте! Озирніться навкруги — світ дивовижний та неповторний. У кожній квітці, в кожній гілочці, росинці, у кожнім сві-’ танку та надвечір’ї — невпинна робота природи, яка вам дарує красу». Написана 1915 року картина К. Ф. Юона «Березневе сонце» — найвідоміший пейзаж видатного російського художника. Він переносить нас у ті часи, коли російські селяни ставили свої хати з дерева. Вони були великі, добротні, затишні, як на картині Юона. Стоять такі хати, повернувшись лицем до проїзного шляху, поблискують на сонці високо піднесеними над землею вікнами. Що не хата — то хороми. Під її дахом жила зазвичай велика родина. З таких осель виходило у поле відразу чоловіків з десятеро. Поки що до польових робіт далеко. Дахи хат щільно вкриті снігом.

Снігове покривало огорнуло і землю. Дивишся на картину і думаєш: мабуть, минулої ночі по вулицях села носилася завірюха. Але розумієш, що зима мало-помалу починає поступатися весні. На снігу — довгі тіні від дерев, від коней, яких осідлали сільські дітлахи. Протоптаною стежкою вирушили вони кудись за село, (нертаєш увагу на гряду високих беріз. Березневе сонце на заході запалює стовбури та гілки дерев яскравим полум’ям. Здається, від них ллється тепло. Позолочені сонцем дерева, наче велетенські сторожі, застигли біля будинків селян. Може, посаджені вони дідами-прадідами теперішніх мешканців села. Старі дерева у правому куті картини тягнуться до сонячного світла своїми вузлуватими скривленими часом та негодою гілками.

Увагу глядачів привертає забавна сценка: яскраво-червоне у сонячних променях лоша щойно прийняло снігову ванну і ще не встигло обтруситися. Чорний собака з обуренням обгавкує «снігове чудовисько». Дивлячись на картину, відчуваєш дивовижний стан спокою і умиротворення, яким буквально дихає полотно. Адже К. Ф. Юон написав цю картину після дев’ятидобової бурі і виснажливого снігопаду. Хочеться надовго зберегти у нам’яті цей дивовижний сільський пейзаж, відчути себе вершником і проскакати засніженою вулицею на околицю села, поглянути у блакитну далечінь, звідки неквапливо йде весна…