Скласти речення із висловами " гримить музика"

Відповідь:

У дощову ніч гримить музика,яка заколисує.

Далеко-недалеко, лелеко, млеко, небезпеко, смереко, еко
Зовсім-назовсім, передовсім, всім, винесім, передусім, усім, вісім, сім, грім, карім, старім, добрім, щедрім, мудрім, мокрім, окрім, крім
Аж ніяк-маніяк, ніяк, кон’як, хом’як, хлоп’як, черв’як, миш’як, натяк, ніштяк, кістяк, чортяк, босяк, косяк, повсяк, всяк,дурняк, як-не-як, хтозна-як, як
Ні до чого- нідочого, дівочого, ластівочого, жіночого, пророчого, лісничого, невільничого, дільничого, найдорожчого, найближчого, найнижчого, нижчого, дужчого, найтяжчого, дечого, овечого, лелечого, старечого, вовчого, ледачого, лежачого, юначого, мишачого, смердючого, гадючого, літаючого, воскресаючого

Заходила ніч.  Кудись ховаються останні шуми й гуки  літньої

днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним  зажевріла вечірня зоря.  А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним  огнем.  

Ринуло з неба  море  світла. Над  степом промайнув незрячий сон.  Ніч зайшла.  Маленькою хмаринкою темніє над  яром у степу  хуторець.  Синіють  хатки. У яр потяглися тіні.  Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої  пашні,  тягнуться ниви з блискучою стернею.  На нивах темніють снопи, стелються  покоси і стоять  клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.

Розкошами, красою віє над степом…

У яру тихо й сумно. Світить  місяць. Розтягнулися  довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти  місяця  тіні. Запирскало щось…  Воли. За волами виринула  волохата постать.  На голові в неї  якесь ганчір’я, довга свита ,  на ногах великі  чоботи, а в руках

— батіг. З купи ганчірок визирає  дівоче личко з   великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура  й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається.  Затремтіло зразу  повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ.  Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова

пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш…

Слова  оддалися голосною луною.  Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь  далеко завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти  визирають  зорі.  Дівчина звела  очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь.  Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову  зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила  очі.  І ввижається, що  вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії  килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак  молодий. Він у  пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з  золотимиі підковами, срібними стременами.  Сидить козак на коні  перед нею, а вона стоїть  перед ним засмучена та  стиха докоряє йому, що не  по правді він з нею  живе…  Тужить, розливається  голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу  оповідання  про дівчину та зрадливого козака.