5. biдредагуйте речення. xiрург завоював вселюдську вдячність. ми думаємо влітку здійснити цікаву екскурсію. купаючі люди поспішили на берег. дивлячись на картину, вона нам подобається. сьогодні страшно приємна погода. навчитися чистій мові можна лише шляхом наполегливої праці. читаючи книгу, на думку спадало несподіване.

День нинішній диктує вимоги: повернути гуманітарним предметам, і передусім літературі, втрачену провідну роль у навчально-виховному процесі. Особливої ваги набуває вивчення давньої української літератури — однієї із найбагатших і найдревніших у слов’янському світі, включення її здобутків у духовний світ сучасника. Образи давніх творів врешті мають розкритися в усій повноті й глибині, красі й невмирущості, тим самим нагадуючи аксіому: вивчення кожного предмета має розпочинатися з осмислення його витоків.

Суспільні зрушення, що відбулися у світі, на Україні, несумісні з незадовільним станом вивчення літератури давнини в школі і вузі, значною мірою зумовлено тим, що тривалий час літературу класичну і сучасну сприймали у відриві від її праоснови. Пам’ятаймо ж, що наша література сформована геніальними творами не тільки Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, а й Нестора-літописця, Іларіона Київського, Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка, письменників-полемістів, мандрівних дяків, давньоукраїнських поетів і драматургів, яким належить зайняти своє місце в історико-літературному процесі. “Ми не повинні забувати, — застерігав свого часу І.Франко, — що й перед Котляревським у нас було письменство і були писателі, було духовне життя, були люди, що сяк чи так вибігали думкою поза тісний круг буденних, матеріальних інтересів, сяк чи так шукали якихось ідеалів і доріг для їх осягнення”.*

Вчитаймось пильніше в рядки творів, що з’явилися в сиву давнину, і ми віднайдемо зародки сюжетів, образи та мотиви, що перемандрували в літературу класичну та сучасну. Іще в найдавніші часи, вважають вчені, формується знакова система вітчизняної словесної культури, основні елементи якої зумовлюють національну специфіку українського письменства.

Але література давнини важлива для нас не лише як передісторія літературного процесу, а й насамперед як самостійне художнє явище, що, розширюючи сферу людських зацікавлень і уподобань, знайомить із незвичними, нетривіальними формами художнього мислення, збагачує нас духовно, робить чулішими, уважнішими до скарбів людської мудрості. Показовим щодо цього є зізнання відомого письменника, активного дослідника давнього українського письменства Валерія Шевчука: “...нам, митцям сучасним, митцям із великого, шумливого, повного машин та пульсуючого ритму міста, треба завжди мати місце, де б ми позичали тепло для себе, не ущерблюючи нашого добродавця. Такими добродавцями і є вони, ті, що були до нас, великі, просто талановиті чи й другорядні, — всі вони нам потрібні у нашому квапливому сьогоденні, бо, як казав Іван Франко: “Тільки маючи відомості про якнайбільше число діячів, ми можемо сягнути в глибінь народного організму. І великі, й малі наші попередники вводять нас у дім духу свого, де ми можемо взяти для своїх сердець вогню для натхнення”.*

Знання та розуміння пам’яток старовини, залучення їх до активу нашого духовного життя є не просто бажаним, а першочергово необхідним, обов’язковим, щоб неможливим стало повторення гірких помилок та прорахунків, що призвели до забуття своїх першовитоків, кризи в науці, культурі, моралі, освіті. Здобутки давнього українського письменства потребують нового осмислення, глибинного осягнення. Прагнення до відновлення і збагачення знань про вітчизняну культуру, літературу, мистецтво минулого зумовило активізацію пошуків у сфері змісту, форм та методів навчання і виховання в школі. Найважливіші завдання нині — відновлення історичної пам’яті, виховання національної самосвідомості, утвердження національної гідності юних громадян незалежної України — реалізувати неможливо без наполегливого і систематичного вивчення пам’яток давнини — основного джерела знань про минуле нашого народу.

Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері.

Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.

Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого.

Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свій твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками відомого українського поета Д. Павличка:

Життя без книги — хата без вікна.

Тюрма глуха і темна, мов труна, К

різь вікна книг свободи світло ллється,

Майбутнього видніє далина.