Твір на тему: майбутнє починається з нас​

Кожна поважаюча себе людина шукає сенс життя, щось таке, до чого треба було б наполегливо йти в майбутньому, щось, заради чого можна було б жити або навіть вмерти. Знаходячи своє призначення, вона починає пізнавати себе, виявляти сильні та слабкі сторони. Але чи можна розкрити увесь свій потенціал за такий мізерний відрізок часу, відведений нам для існування? Чи реально пояснити людську сутність - те, що знаходиться набагато глибше за кров, кістки та судини, той вогонь всередині, що змушує нас жити, думати, робити вчинки? І чи існує якесь універсальне майбутнє, до якого повинно прийти усе людство, щоб зрозуміти себе? Людству кардинально потрібно змінити своє ставлення до світу та до ходу своїх думок. Потрібно навчитися думати глобальніше й ставити перед собою цілі з перспективами зоряних масштабів.

Зрозуміло, що навряд чи хтось дійсно захоче змінити цей світ. Та й нібито це так легко: взяти й змінити його. Але якщо все ж таки комусь з нас вдасться? Мені чи вам, мої дорогі читачі. Якщо? Адже ми теж люди. І всередині кожного з нас теж горять вогники, котрі дають нам не тільки сили йти вперед, не зважаючи ні на що, а ще й крупиці надії. Надії на кардинальні зміни. Надії на кращий світ.

Ніч була гаряча, жнив’яна, наповнена різними ароматами. Духота стояла, як удень. Свіжість півночі не встигала здмухнути вогню з гарячого лиця степу. Павло пішов по алеї, і йому здавалось, ніби гілля в гущавині пригнічує його зверху до землі. Він перебіг садок, перескочив через тин і вийшов через вигін у степ. Од заходу потягло тихесеньким, свіжим вітерцем. Він пішов у степ назустріч тій прохолоді. Зорі пишно стояли в чистому небі, миготіли й бризкали світом у сухому прозорому повітрі. Метеори раз у раз спадали з неба на степ: то ніби хто кропив небо вогняною водою, то ніби вогняний палець велетня розпорював небо від верху до самого низу. Зорі так ясно сяяли, що весь степ, навіть не освічений місяцем, мріяв од краю до краю. Садок і церква, верби й вітряки — усе мало якийсь фантастичний вигляд пальців, зубчастих стін. Чорнобиль, бузина коло тину здавались цілим лісом, а нарізно стоячі будяки серед степу здавались гіллястими дубами. Павло пішов у степ, і степ почав перед його очима наче оживати під впливом недавньої науки в школі, недавньої розмови й гарячих дум.

Квітень - бо розквітає природа, звільнившись від холодних обіймів зими та післязимових приморозків. Ще його називали дзюрчальником, снігогоном.Для християн — це видатний місяць, бо на нього, як правило, припадає свято Воскресіння Христового, Благовіщення, а отже, і Вербна Неділя, завершення Великого Посту, і часто - Поминальний тиждень, ПроводиЄвропейська і російська назва «апрель» походить від імені давньогрецької богині кохання і краси - Афродіти (за римським варіантом – Венери).Середульший син Матері-Весни, головне призначення якого - Землю-Матінку розбудити, вкрити її першими квітами-травами. Сам Квітень одягається в зелені шати, перепрягає коней з саней у воза, а коли соловейко озивається в гаї, починає готуватись до зустрічі меншого брата-Травня. В давні часи у Квітні вшановували Берегиню, яку благали про майбутній урожай, а також водили хороводи і співали радісних пісень на честь Лади та її доньки Лелі, щоби був лад у справах, любов і злагода між людьми, і від цього -радість на душі.