Поставить в правильный подежна склі стареньких (окуляри) застигла радісна сльоза. (м. руденко.) мене з моїми (окуляри) не пустять в космос лікарі! (г. плоткін.) базіка радий (теревені), шкідливим у житті буденнім. (с. брант.) горіхового листя запах ворушиться на вогких лапах, випростується з-під (граблі) і тихо лащиться без слів. (і. драч.) на словах, як на а на ділі, як на і. тесля завжди без (ворота), а швець без чобіт. поганий танцюрист і в (штани) запутається. міняйло без (штани) ходить. куди коваль з (кліщі), туди й рак з клешнею. у нього щелепи міцніші від (обценьки не хочеш робити з (люди), то робитимеш (груди). година горя довша, як рік (радощі).​

Відповідь:окуляри, окулярами,теревенити, грабель, цимбалах, ворот, штанах,штанів, кліщами, обценьок, людьми,-,радощів.

ответ: окулярів, окулярими, теревеніти, граблів, цимбалах, воріт, штанях, штанів, кліщів, обценькових, людьми , грудьми, радощів.

Объяснение:

Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани.
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину. 

Народное представление о кобзаря связано с образом странствующего певца. Этот образ перерос в символ украинского духа, объединил в себе его мощь и величие, мудрость и невпокоренисть, достоинство и искренность. Тарас Шевченко назвал свой первый поэтический сборник «Кобзарь», что свидетельствует о том, насколько важен был для его поэтического мира образ народного певца.В своем творчестве поэт не раз изображал кобзаря, песни которого воплотили радости и горести народа. Мы встречаемся с ним в стихах «Тарасова ночь», «Гайдамаки», «Невольник», «Подземелье». Но ярче он представлен в стихотворении «Перебендя». Казалось бы, беспризорность, старость, одиночество и слепота должны вызывать у людей жалость к этому человеку. Однако нет! Не жалкий одиноким стариком блуждает он по миру. Благодаря этому Тараса Шевченко назвали кобзарем.