Термі! перепишіть, перетворюючи іменники, що в дужках, на присвійні прикметники в потрібній формі.  1. хто знає, чи не (дідусь) легенди, спогади та перекази про давнину і заронили в (таня) душу першу любов до рідного краю. (о. гончар.) 2. (галя) переляк минув, та серденько билося. (марко вовчок.) 3. а в (чіпка) серці вже ворушилося бажання верховодити. (панас мирний.) 4. повз (матюха) двір як проходив — глянув з цікавістю. (а. головко.) 5. у (тітка) яблуневому садочку голосно шурхотіло під ногами багряне листя. (є. гуцало.) 6. (черниш) сім’я в часи лихоліття була далеко від україни і горя окупації не зазнала. 7. бачу (сергій) замислений профіль. 8. в (сергій) настрої з’явилась великодушність. (з тв. о. гончара.)​

Відповідь:Хто знає, чи не дідусеві легенди, спогади та перекази про давнину і заронили в Таніну душу першу любов до рідного краю. (О. Гончар.) 2. Галин переляк минув, та серденько билося. (Марко Вовчок.) 3. А в Чіпковому серці вже ворушилося бажання верховодити. (Панас Мирний.) 4. Повз Матюський двір як проходив — глянув з цікавістю. (А. Головко.) 5. У тітчиному яблуневому садочку голосно шурхотіло під ногами багряне листя. (Є. Гуцало.) 6. Чернишева сім’я в часи лихоліття була далеко від України і горя окупації не зазнала. 7. Бачу Сергійчин замислений профіль. 8. В Сергійченому настрої з’явилась великодушність. (З тв. О. Гончара.)​

Пояснення:

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. 

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/.
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим".
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів.
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни.
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/.
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. Ще в "Літописі Руському" відзначалось, що Руська земля є великою і багатою, щедрою і красивою