Твір "зимова казка" або ”зимовий ліс"

відповідь:

як чудово на прогулянці в зимовому лісі!

все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. на гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. всі гілки схилилися під вагою снігу. коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється.

небо чисте, блакитне. на сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.

мороз. сніг вискрипує і хрумає під ногами. якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки.

дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь.

у лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. у морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. а це синичка цвірінькає. насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку.

ні, не всі заснули. ось і чиїсь сліди на снігу. хто тут бігав? може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка.

сонце взимку сідає рано. ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. вечоріє, холодно. повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі.

пояснення:

Україна... скільки емоцій виникає у мене коли я чую це слово - і радість, і смуток, і журба, і гордість... і цей список можна продовжувати до безкінечності. Якою б безталанною не була б наша Україна, проте для нас вона була, є і буде спільним домом. А ми, сучасне покоління, просто не розуміємо цього. Які б важкі часи не переживала наша ненька-Україна, вона завжди давала нам прихисток. Прикро, що сучасна молодь не знає нашої історії, і тому їм байдуже на усе... Тож давайте схаменемось і підіймемо бойовий дух нашої держави, адже Україна - наш спільний дім!

  Сьогодні вранці я збиралася на прогулянку,адже був вихідний день і мені нема було чого робити вдома. На вулиці була дуже гарна та ясна погода,яка так і манила мене. Коли я вийшла,то ,чомусь, нікого не було з моїх товаришів та друзів, і це мене  засмутило,бо дуже хотілося пограти  у нову гру. 
  Так я сиділа  дуже довго,але раптом,щось маленьке промайнуло в мене перед очима. Я не зрозуміла нічого і продовжумала сидіти на лавочці. Через декілька хвилин до мене ,з великими очима,підбігло діти,які голосно викрикували незрозумілі слова:
-Де?!
-Ти бачила?!
-А куди пролетіла?!
-Куди?!!
Я, не розгубившсь, запитала:
-Що і куди пролетіло? 
А вони мені:
-Тільки-но що біля тебе пролитав стриж,куди він полетів,куди?!
Я,трохи подумав,зрозуміла про що йде мова і сказала:
-Здається туди полетіла щось маленьке  і дуже швидке,-і показала у сторону до великого дуба.
Усі діти раптом побігли туди, і я вирішила не відставати від них.Коли ми підійшли до того дерева,то побоачили маленького стрижа,що лежав біля дерева майже не рухаючись. Діти,не помітивши мене, почали вигадувати,як до маленькій пташці,і я запропонувала:
-Давайте віднесемо її до діда Панаса,він дуже любить птахів і з радістю нам до
Діти дуже зраділи моїй пропозиції і кричали:
-Веди!
-Веди,скоріше!
І я відвела усіх до діда. Спочатку він уважно розглянув пташку,щось дуже швидко зробив,дав її води...і вона опритомніла. Виявилося,що у пташки було зламане крило,а дід Панас легко перев`язав його.
-Дякуємо вам!Дякуємо!-кричали ми діду. 
А потім усі і подякували мені:
-Дякуємо і тобі, ти нас дуже виручила! Пішли з нами гратися!
-Авжеж ходімо! - з радістю сказала я.
 Так я познайомилася не лише з новими й гарними друзями,а й до бідній пташці. Це був найкращий день! 
    

Надеюсь тебе понравилась моя сказка)